Так хочеться зануритися в сміх –
у сміх очей твоїх, твоє літоволосся...
Ще промінь так у провесінь вернувся -
зела націлуватися не міг.
Вигойдується вітром грай-трава.
цілують пелюстки джмелі і бджоли,
купають синь дощі золоточолі,
ляга в покоси днів коса жива.
Блукає день – стриножений, мов кінь,
мережать ночі літні зорепади,
і кличе перепелом тиша: йдімо спати...
Ляга на плечі неба синьотінь.
Як хочеться зануритися в сни –
прозорі, безтурботні, аж шовкові,
так лілії у тихому ставкові –
і час, і виднокіл неначе зник.
Було так само: літній зорепад
(я пам’ятаю ніч оту донині).
М’ячем котився місяць по долині,
і перепел так само кликав спать.
І ми були на світ увесь одні.
Здавалося, так має бути вічно...
Та руки наші в снах лише дотичні,
а сни давно у пам’яті на дні
такий світлий смуток у цьому вірші, така ніжність, жіноча мудрість, доброта, душевність.
"літоволосся" - чудовий словотвір, одна з родзинок цього вірша, нічого змінювати не треба, Ви молодець.
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Приємно, що й Ви так вважаєте. Варіантів, звичайно, не виключаю, та зараз не маю наміру щось змінювати
понравилось. но литоволосся и вернулся плохая рифма по сравнению с остальным.
подумай, замени.
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Ціную бажання допомогти - спасибі. Проте, не розумію, чому "волосся-вернувся" не рима? При нагоді перегляну інші варіанти, але зараз, на жаль, за браком часу не маю такої можливості
