Табуни блакитних коней, що летять у небесах,
Не навчать любити горе, але вкажуть вірний шлях.
І на дно, в прозорий келих, кілька крапель самоти,
Я наллю, а Ти не вип’єш, не чекай на мене – йди!
Хай зникають наші тіні, хай танцюють на вогні,
Наші тіні, наші душі, так шукають самоти.
Під мелодію чарівну, я забуду про свій страх,
І почути не зумію, ноти горя в голосах.
Навчимося ми мовчати, і приховувати сум,
Нам тікати вже не треба, від важких, похмурих дум…
Як виток в моїй спіралі, як молекули води,
Я шукатиму до Тебе шлях, що зможу я пройти.
