* * *
Сонце, тримаючи у руках
великі глечики,
зачерпує воду з Дніпра
і розбризгує по степах -
виростає зелена трава
по коліна дерев.
Заметілі в душі
уповільнюють ріст трави -
серце тягне цямрину,
переповнену від журби.
Відколоти шматок
від великого зойку неба -
буде поле
живих цвіркунів.
* * *
Варто помолитися перед смертю
і, схрестивши на грудях руки,
лягти спиною на ліжко.
Гіршого вже - не буде.
Чайка десь закигиче
над загнузданим океаном -
спокій...
* * *
Журавко, настели мені гніздо
на залізобетонних опорах
високовольтної лінії.
Я заспіваю тобі пісню,
що потече і горами і долом
у міфічну вічність.
Настели мені гніздо - високо,
я втечу - у спокій.
В самоту одягнений - стану хором,
і кидатиму пісні догори,
під ноги, на усі чотири боки.
Може, забуду, що кохав
дівчину, схожу на осінь.
* * *
П"яний вічно
і вічно молодий
дивлюся у вічі
людей
168 годин
на тиждень
страшно стає -
не бачу
анічого
Гола правда
І не треба було
мені
напевне
відводити погляд всоромлений
від твого голого
тіла
гола правда
краща
брехні
понадягуваної
Напередодні
Хоч - не хоч
а простір ночі
квокче
( скоро квочка
знесе
яйце-
райце )
* * *
Герметично замкнений простір.
Тіло - долання меж.
Споглядає мене навпроти
стоголовий голодний пес.
Допивають шматки зневіри,
мов вампіри, мої думки;
залишаю під тином тіло,
опяніле від дикості.
Проминаю шалені гони,
розчепіривши дві руки...
Коби міг - полетів у гори,
щоб зігріли мене зірки.