Замолю у монастирі свої гріхи,
Зніму окови, ланцюги,
Що єднали зі світом пітьми,
Піду старицею по землі.
Упаду на коліна перед образами,
У чорних ряднинах на білому тілі,
Нехай б'ють мене батогами,
За ті почуття і думки хтиві.
Нехай плеще кров із ран.
Нехай мертвіє моє зрадливе тіло,
Я душу Богові віддам,
Нареченою Христовою стану,
поки не пізно.
Виб'ють з мене всі земні пороки,
Всі облудні мрії, за всі роки,
Обплутані павутинням пристрасті
В екстазі гріховного злиття.
Де ні молитв, ні Бога нема,
А є тільки кохання почуття,
Де нічого, одна пустеля
Й оргазму п'янкого відчуття.
Нехай підуть із мене вони,
Через біль у стертих суставах,
Нехай відкриються на мені стигмати,
Там, де пробито тіло Христа цвяхами.
Я буду боса йти по гострому камінню,
Своє тіло вбоге нести від храму до храму,
Собаки будуть рвати моє м'ясо вночі,
Люди сміятимуться з мене дниною.
Діти закидають мене цеглою,
Хтось прожене мене лайкою
Або вдарить палицею чи ціпком
По кровотечих і стертих пальцях.
А в зимку житиму на дереві в дуплі,
Воду питиму, їстиму сухарі,
З молитвою в душі і на вустах,
Прийму провидіння, Божий дар.
То моя доля чернеча така в любові Христа,
Забуду тебе і своє нікчемне життя,
Бо в схимі мені бути до скону земного буття,
До тої хвилини, коли я піду в небуття.
*******
(Надихнуло прочитання книги-свідоцтва про житіє матушки-цілительниці і прозорливиці Аліпії та відвідання монастиря в Голосіївській пустині де лежать мощі матушки Аліпії).
Алі́пія Голосі́ївська (Київська) (Агапія Тихонівна Авдєєва, 1910 рік, Пензенська область — 30 жовтня 1988 року, Київ) — юродива монахиня, одна із шанованих чудотвориць ХХ століття ( Вікіпедія).
Прочитала, спасибо Вам, что коснулись этой темы. Не все могут и не все должны быть монахами, а людьми мы созданы самим Богом и должны оставться людьми!
Спасибо.Да, у каждого свой путь к Господу Это о тех, кто хочет достичь найвысшего просветленья Духа Монахов много, но таких единицы, которые стремяться к святости
Монахов много, но таких единицы, которые стремяться к святости 
