Трибуни завзято гуділи
Люди видовища хотіли,
Давно поставили всі гроші
Прогнози слухали сумні й хороші.
Хтось мав давно тверду мету,
Хтось ловив мрію пусту,
Усіх спільне щось об’єднало,
Але цього було їм мало.
Нарешті відбудеться старт,
Завмерли, розгорається азарт.
Чекали на видовищний забіг
Усіх гравців цей день вберіг.
Пішли вперед швидкі загони,
Тепер почались перегони:
Крики і гучні свистання,
Виграти – основне бажання.
Таких охочих забагато,
Мабуть прийде це свято
Лише до справжнього гравця,
Який буде без лиця.
Перегони далі тривали
Жокеї до фінішу мчали
Лише один тут переможе,
Хто тінь перегнати зможе.
Хтось виграє, а хтось програє
Дехто добробуту зазнає.
Хтось всі гроші програв,
Які не заробив, а вкрав.
У касу мерщій поспішали
І виграші свої забирали,
Натішитися чужим горем не могли
Такі вже дивні люди ці були.
Наступний свій трофей
Отримав відомий жокей
Талант він мав прекрасної їзди,
А що допомогло добитися мети?
Може зірки розмістилися вдало,
Таке теж часто бувало.
Трибуна переможця вітала
Оплески й вигуки дарувала,
Жокей скромно рукою помахав
Перемогу наступну і квіти дістав,
Усі вітали темного коня
Присвоївши йому нове звання.
В кутку незнайомець стояв
Він сльози від горя ковтав,
Програвши сьогодні перегони
Повикидавши непотрібні купони,
Прокляв усіх на чому світ стоїть
Прокляв, але в цю мить
Зрозумів, що світ чхав
І усіх невдах карав.
Попрямував мерщій додому
Нещасний злий гравець
Не заздривши азарту свому
Обірвався стальний терпець.
Отямитися він не міг
Від значної втрати
Ангел-охоронець не вберіг,
Бо не міг перешкоджати.
Як човен тинявся по морю
Один і далі залишався
Не радів такому горю,
А плакати не боявся.
Прямуючи додому свого
Зустрів знайомих багато
Та не тямив одного
Чому у них щоразу свято?
Чому вони весь час світились
Отримуючи життєву насолоду?
Мабуть з життям мирились
І не шукали ризиковану пригоду.
Замерз від холоду,
Але йшов далі
Вклякав від голоду,
Шукаючи високої моралі.
Хто засудить темну особу
Вказавши на невдачі?
Хто забере його жадобу
Та наміри гарячі?
Усе життя – це ніби гра
Не потрібний тут ніякий суд,
Не наїстися від пера,
Отримаєш умовний бруд.
З долею давно грався,
В житті був теж гравець
З вдачею тихенько попрощався
Перемогам його прийшов кінець.
Куди сховатися від невдач,
Як влаштувати життя своє?
Не затихав дорослий плач,
А серце в грудях далі б’є.
Чорний плащ постарів
Перекривлене взуття…
Потрохи далі животів,
Бо вимагало так життя.
Униз дивилися зелені очі
Плануючи копійчину знайти
Не затуляв їх довгі ночі,
Боявся наступної біди.
По всій країні гнали
Не даючи ніякої можливості
Хто він вони не знали,
А самому забракло сміливості…
Забув про їжу, її смак
Зайшов в нові борги.
Усе ішло зовсім не так,
Даленіли від моря береги…
Ні перегони, ні лото
Не дали йому заробити
Хоча б на нове пальто,
Щоб від холоду зігріти.
Не під тією зіркою родився,
В усьому він розчарувався,
Як пташка в клітці бився,
Бився, але зламався.
Порівнявши невдачі свої
Радий був загинути
Від смертельного укусу змії
Та справу свою не хотів покинути.
Кричав, його не чули
Писав листи – назад присилали
Читали або забули
І цим його сильно ображали.
Йдучи нечистою дорогою,
Де листя падало як сніг
Наповнився тривогою,
Бо виграти не зміг.
Дістав свій невеликий гаманець
Відкрив шукаючи копійчину,
А там гуляв друг вітерець
Свиставши у шпарину.
Піднімався сходами в квартиру
Зупинився, закрив очі і затих
Сподіваючись зазнати миру,
Відректись від невдач лихих.
Повернувся до проблем спиною,
А вони його не покидали
Стали істотою живою
Думки дурні частіше підкидали.
Іти, чи залишитися?
Жити, чи вмирати?
Повіситися, чи втопитися?
Нема чого втрачати?
Ніхто і не помітить
Як зникне ще одна людина,
Ніхто свічку не засвітить
Хоча б одну єдину.
Обертаючись назад
Він ніби бачив свій кінець,
То був сусідній сад
Цього не знав гравець.
Він марив прожитим
Йдучи в нікуди
Ставав мертвим, убитим
Та ще бачили його люди.
Згадав батьківську хатину,
Згадав тепло і ласку…
В саду побачив дитину,
Яка вірила ще в казку.
Також надіятись хотів
Не зміни справедливі
Прожив багато днів,
Коси стали сиві.
Біда кругом підстерігала
Подарунки робила навмисно
Вона його конкретно дістала
Померти це буде корисно.
Наближався до дверей
Поржавілий ключ дістав,
Немає на світі добрих фей
Та їх він недуже шукав.
На диво чи на милість долі
Розраховувати не слід,
Тремтіли руки кволі
Очі бачили смачний обід;
Вуха чули як їжа шипить
Ніс вловлював запах страв
Усе зникало в одну мить,
А він ніби не помічав.
Скрипнули двері дерев’яні
Засвітилося світло жовтяве,
У синьому тумані
Видно стомлене лице лукаве.
Блиск – неприродний,
Як і погляд кришталевих очей
Захований там камінь благородний,
Даруючи безліч страшних ідей.
Усі страшні ідеї були на папері,
Плин думок вільно виливав,
Коли від вітру стукали двері
Гравець рукописи ховав.
Боявся, щоб їх не вкрали
Боявся критики чужої
Добре що їх не читали
І не знали людини такої.
Отримав неабиякий талант
І мав єдину втіху
Серед усіх бродив гігант
Гігант, гігант без сміху.
Утратив сміх, коли настали дні…
Тоді життя перевернулося
Опинився на уявній війні,
Що життя до смерті гойднулося.
Марні були сподівання
Пропало все для чого жив,
Але не зникло бажання
Незнайомець далі творив.
Мчався назустріч уяві
Махаючи крилами орла
Нелегкій його справі
Віра в ідеали допомогла.
Перемогти хотів ті злидні
Помститися за свої втрати
Посмішки усі єхидні
Назад усім планував віддати.
Роздягнувся, ліг спати
Довго не міг заснути
Сон довелося довго чекати
Що зробиш, так мало бути.
Від цього не втекти не заховатися
Це як тінь з тобою назавжди
Розумний плаче, дурень буде сміятися
Від плину часу й швидкої ходи.
Страх охопив багатьох людей,
Бо не встигають працювати
Ой скільки намірів, ідей
І як не хочеться вмирати.
Та що поробиш з цим
Не наша це стихія.
Боротись важко з ним,
А перемогти – це мрія.
Програвши битву
Йдемо задоволені з поля бою,
Сказавши молитву
Й подякували невідомому герою.
Кожен хто внесок зробив
У програну справу
Собі картину уявив,
А там він бачив славу.
Снилася слава йому
Гроші лилися рікою до нього
Радів він нарешті тому,
Що добився наміру свого.
Кругом кричали журналісти,
Фани крутилися завжди
Із трону лицаря так легко злізти,
Не варто відрікатись від мети.
Щастя це, чи винагорода
За ту сумлінну роботу,
Можливо це наступна перешкода,
Але чудову мав турботу.
Усе так швидко сталося
Не сподівався аж ніяк
Усе хороше скоро миналося
І так зростав хлопчак.
Свідомо глянувши на все
Оцінив свої нагороди й славу,
Слава до добра не доведе
Обов’язково вчинять розправу.
Багато людей заздрість мають
Не зупиняє їх межа
Крадуть, обманюють, вбивають
В них чорна захована душа.
Багато злих і незнайомих
Вони чекають на момент…
Планів багато невідомих
Реальні – пробивають цемент.
Швидко багачі ніч розбирали
Сни сховалися на інший раз
Люди прокидалися, вставали,
Бо скоро пробіг цей час.
Прокинувся також і він
Боліла знову голова
Від занадто білих стін
Та пам'ять ще жива.
У дзеркало на себе подивився
Неприродно всміхнувся
Умився, побрився
В’яло одягнувся,
Щось сказав незрозуміле собі,
Спав ще досі всередині
У сірій змішався юрбі,
Дав дорогу машині…
Всихала далі багата уява,
Розчарування лиш дістав
Не програна ще справа
Хоч духом давно занепав.
Програв, коли усе покинув
Відрікся від нормального…
До чого так палко линув?
Набачивши кінця фатального.
Знехтував усім
Заради ілюзії красивої
Покинув власний дім
Шукаючи долі щасливої.
Кожен володар своїх дій,
Кожен дорогу власну вибирає,
Крутиться безліч всяких мрій
Жорстокий світ частину убиває.
Забирає їх як дитину
За перебування тут
Цю ланку проміжну
Не виключає суд.
Суд завершить сварку тривалу
Встануть винні, вирок готовий
Усі поклоняються металу
Це для них ідол новий.
Туманять розум гроші,
Штовхають на все й на всіх
Погані стали, а були хороші
Тепер чути зажерливий сміх.
Ризик навчив його втрачати,
Ризик забирає все потрібне
Він продовжує знову грати
Знаючи про подібне…
Ішовши грязною стежиною
Озирався як завжди
Дивною ставав людиною
Це напевно від біди.
Дивився гостро на дорогу
Хотів копійку хоч знайти
Фортуна дала змогу
Щастю малому прийти.
Зрадів, коли знайшов
Жменю копійок мілких
Підняв їх, далі пішов
Про себе заявити швидко встиг.
Нарешті хоч щось
Дісталося гравцю
Тепер йому вдалось,
Як і кравцю…
Гудок з глибини шлунку
Наказав дещо купити
Зрадів він такому подарунку
І ніби краще стало жити.
Великі плани будував
Що зробить він тепер,
Але в очах туман літав,
Від голоду ледь не вмер.
Періжок з маком купив,
Бо сили швидко покидали
Голод до кінця не погасив
Запахи лише роздратували.
Малу отримав насолоду
За цей важкий період часу,
По іншому сприймав погоду
Й занурився у сіру масу.
Мерщій пішов у парк до фонтану
Де проводив вільні хвилини
Розсіяв думку погану
Набравши вигляд іншої людини.
Як мало для щастя треба,
Які малі прикладені затрати
Повітря і трохи синього неба
Покриють геть усі витрати.
Фонтан давно не працював
Людей це зовсім не чіпало
Гравець сидів, відпочивав
І було всього трохи мало.
Мало знайдених грошей,
Мало цього сніданку,
Як котові бракує мишей
Спійманих на ганку.
За парканом стара школа
Він вчився там недавно
Наука була квола,
Бо вчився дуже славно.
Дивувався, назад оглядався
Усе пробігло одним єдиним днем
Куди він своєю дорогою дістався?
І куди ми всі ідем?
Що з тієї науки взяв?
З яким багажем пішов?
Між життям і смертю блукав
І бачив літаючих коров.
Сидить аж поки не стає темніше,
Сьогодні скоріше вирішив піти
Смутку чим далі більше
І душу важко від нього відвести.
- «Нехай усе горить чорним вогнем
Я живу лише одним днем
І кожен раз нерозуміння
Хай все згорить зі мною
Усі паперові створіння
Усіх заберу з собою.
Я збожеволів вже давно
Прокляв усе святе що є
Глибоко затягнуло мене багно
Забравши все що в мене є.
Недовго ще, ще кілька годин
Згорить все, що створено за кілька років
Загину, та не зовсім один
Й ніхто не прослідкує моїх життєвих кроків».
Не чули тих правдивих слів,
Тихенький був як листок сухий
Хоч як би там не шарудів
Не чув ніхто цей план новий.
Набрався рішучості, сміливості
Побіг неначе скажений
Маючи великі можливості
Та ритм шалений,
Відкрився б ще один співець
Збагативши культуру народу,
Хоча усьому приходить кінець
І не збагнути його природу
Кому помсту заподіє?
Чи всім невдачам, чи собі лишень?
Втішить той вогонь, серце зігріє
Для гравця прийшов останній день.
Його життя, мабуть непомилкове
Велику роль відведено йому
Пізнавши спокій все стає чудове,
А він відрікся й сам не знав чому.
Немає в житті випадкового
Усе задумано було спочатку
Завжди забирають кволого,
Лишивши мізерну згадку.
Гориш ти тілом, чи душею,
Але не тільки ти один згораєш
Нас так багато разом з тобою
Просто ти цього не відчуваєш.
Іноді важко жити всім буває
І компромісом стає вирок смерті
Та сильних смерть не чіпає,
Хоч марні дні ніким не стерті.
Після себе залишить темні плями
За ними правду важко встановити,
Гравця затягнуто у яму
Цього вже не змінити.
Спочатку загорілися блокноти
І дим розсіявся кругом
Як легко нищив всі роботи
Так ніби одержимий злом.
Плакав від диму, чи прощався…
Скрутилася бумага, чорніла.
Вмерти так гравець не боявся
Сама доля так йому веліла.
Поки догорав останній папірець,
Поки підняли усіх на ноги
Вічним сном заснув гравець
Отак минули всі земні тривоги.
Ніхто не знав чому пожежа сталася
Тай уточнити – справа непроста
Маленька бумага на очі попалася
Нажаль не пуста.
Витягли клаптик з кулака
Переглянули бігом,
Пожаліли хлопчака
Обступили всі кругом.
«Я низько падав та вставав
Усім що мав ризикував,
Життя – це лютий жарт
І це довів мені… »
Тонули діаманти в воді,
Ховались від сонця й землі,
Себе занадто любили
І всі могутні сили
Лишили обраних в човні,
А тих що там на дні
Провчили й новому навчали,
Хоча життя не обіцяли.
2002
ID:
200460
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 11.07.2010 18:47:00
© дата внесення змiн: 11.07.2010 18:47:00
автор: sashassop
Вкажіть причину вашої скарги
|
