Настрій, немов печена картопля
З обвугленими краями та тріщинами...
Один дотик леза,
И тепер вже дві половини,
Посеред них вогнище, таке тепле й ніжне...
А воно палає собі,немов вулкан,
Розпалюючи в моїйдуші то пристрасть то спокій...
Рукою махає мен ііз безодні
І здавлює серце в судоми...
Боляче…
Але терпіти можна.
Це ж не фізична біль.
Хоча, інколи, здається,
Що цю прірву не перейти й не об’їхати,
І, напевне, кожна
Людина бачила своє майбутнє через рожеве скельце,
Таке гарне, але тріснуте...
