Вона полишила усю роботу
Та й тихо до воріт пішла,
Поглянула на нас, та й годі,
Лиш жаль залишила Вона.
Один лиш крок і за ворота,
В очах весь смуток і любов,
"Бабусю,ми без Вас сироти,
Не залишайте рідну кров".
Усі онуки діти на порозі,
Всі тягнуть руки до старої,
Роздіті плачуть на морозі,
Навколішках коло святої.
Вона лише обійме ніжно,
Подивиться в останній раз,
Та скаже: "Ви живіть не грішно,
А я кохатиму ще дужче вас".
-"Куди ж Ви мамо? Ви не йдіть",
-"Бабусю ти посидь зі мною",
-" Ви по життю нас ще ведіть
Інакше ми залишимось з журбою".
-"Не плачте, рідні, я завжди тут,
Я в небесах,я промінь сонця,
Я в хаті кожний світлий кут,
Я вітер,що зазирає у віконце".
-"Нам посмішка потрібна перш за все,
Твої старі та добі руки,
Хто нам замінить серце це?...."
Шепотять зі сльозами всі онуки.
-"Ви вийдіть в поле жовтобоке,
Моліться Богу, небесам,
Я буду чути біль жорстокий,
Допоможу від туди вам.
Та пам'ятайте ви бабусю,
Кохаю Вас я більш за все,
Тепер я смерті не боюся,
Простіть та згадуйте мене..."
Вона пішла...не зачинила хвіртку,
Красива,горда та сива,
А по лицю стікають швидко,
Одна сльоза.....та ще одна....
22.08.09
́́́́́́
ID:
184103
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 15.04.2010 18:49:16
© дата внесення змiн: 15.04.2010 18:49:16
автор: Татьяна Дудниченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
