ЯК ЖАЛЬ
Як жаль, що в нас лиш дві руки,
Що крил нема піднятись в небо.
А скільки ще зробити треба!
Як жаль, що плинуть так роки.
Як жаль, що в нас немає крил.
Чому лише птахи літають?
Як жаль, що люди крил не мають,
А, може, в нас немає сил?
А, може, крил і не потрібно,
Літати в небі щоб блакитнім,
Кружляти високо і стрімко,
І бачити все зверху дрібно.
Нам все ще вчитись треба в птаха,
Та не будову крил вивчати.
З крилом не можем ми літати.
Такі вже ми є бідолахи.
Пориву й щирості натхненно
Давайте будем вчитись в птаха.
Тоді лиш зможем ми, невдахи,
Піднятись в небо не даремно.
Як жаль, що час такий стрімкий.
Минають швидко так хвилини.
Мені іще б хоч півгодини
Щодня нам норму в день сумний.
Як жаль, що час в нас невблаганних,
Хоч добре, що не йде довільно,
Що є якась у нас стабільність.
Та час вбиває нас старанно.
Рахує роки, дні, години,
До смерті нашої він вперто,
І робить це він так відверто,
Художник пише так картини.
Як жаль, що все колись проходить,
Так вже закладено в природі.
І ми живем, шукаєм згоди –
Ніщо, як завжди, не виходить.
