Розсипані пігулки по підлозі,
І серце завмирає кожну мить,
І дотягнутися не в змозі,
Щоб на маленький номер подзвонить.
Жила своїм життям, любила і хворіла,
Але настала певна неясная мить,
І відчай, як велика злая сила,
Навіяв, що не треба в світі жить.
Вже дихать важко, тіло не слухняне,
Й думки літають в голові, як ті вітри,
Про зло й добро, про сором і забави,
Про те, що у житті були сумні пісні.
Про маму й тата, про братів маленьких,
Про друзів вірних, про любов і біль,
Про те, що не побачить снів далеких,
Що не відчує запах і солодкий хміль.
Про все на світі передумала, згадала,
І виявилось, що життя не зовсім і страшне,
Що в ньому є майбутнє, і бажання,
Що все погане потім десь мине.
Життя із кожним подихом минало,
а їй вже так хотілось повернути час назад,
і серце все тихіше ритми пробивало,
і сили не було когось позвать............
.....................................................
В кімнату увірвалась рідна мати,
Не розуміючи що серце їй сказало,
Й тремтячими руками номер набирала,
Все вчасно, ще хоч мить, й життя б не стало.
Нам дуже легко із життям так грати,
Що хочеш те й роби – це все в твоїх руках.
Але коли наважишся його дияволу віддати,
То не забудь все зважить, бо порятунок – це не факт!
P.s стала свідком таких ось подій....
ID:
122126
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 19.03.2009 13:57:38
© дата внесення змiн: 19.03.2009 13:57:38
автор: Tau
Вкажіть причину вашої скарги
|
