Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Вадим Школяр: Ганнуся - ВІРШ

logo
Вадим Школяр: Ганнуся - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 6
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Ганнуся

́  В основі цього твору історична подія: оборона в 1672 році під керуванням польського шляхтича пана Володиєвського Кам’янецької фортеці (тепер – місто Кам’янець-Подільський), що на Поділлі. В той час турецьке військо перевищувало оборонців в 60(!) разів. Це одна із двох самих сумних сторінок в історії підкорення фортеці.   (примітки автора)

Чи лишились парубки,
В нашій Україні,
Після того, як герої
Повтікали, вільні.
Бо рішили, що немає
Кого  захищати,
Позалишали батьків,
Одних помирати.
І зосталися в селі,
Пусті, сірі хати,
А колись у хатах жили
Діти, мама, тато.
І щовечора надворі,
Їсти подавали.
А дівчата, ох і гарні,
Колядки співали.
Де ви зараз? Де гарненькі?
Де мої хороші?
Вас купляють чужі люди, 
За погані гроші.
А колись, не так все було.
Самі до нас пхались,
А герої, козаки,
З відвагою знались.
Діставалось ворогам,
Міцно діставалось.
А вони, лизали рани,
Знову до нас рвались.
Знов хотіли Україну
Собі відібрати.
Не давали наші хлопці,
Могли відстояти.

           *

Гарно було в місті Грудек1,
В ті часи далекі.
Білі хатки на горбочку,
На стріхах лелеки.
А ставочки – просто рай,
І млини на греблі.
Похились до води
Як дівчата – верби.
Тиш навколо, раєм пахне,
Соловей співає.
І поля – зелений килим,
Вітер овіває.
Там в лісочку, недалеко,
Дівчата гуляють.
То віночків наплетуть,
Суниць назбирають.
В лісі нічого боятись
Як підеш до Сходу.
Як до Заходу підеш –
Не буде покою.
Бо там буде Буковина,
І там живуть люди.
Далі гори, не рівнина.
А люди, є всюди.

Як жилося на Поділлі,
Ганнусі – красуні?
Личком видалась вродлива.
В вишиваній сукні,
У запасці і віночку,
Як вийде до двору,
А по вулиці пройдеться …
Немає покою
Парубкам. Холоне в серці,
За чуби таскають
Один одного за те,
Що дорогу знають,
До Ганнусиного ганку,
До її віконця…
А їй байдуже до того.
Вмиється до сонця,
Кине поглядом  на Захід,
Дорога тікає.
Нагадала їй черниця,
Вона і чекає.
Що прийде до неї любий,
Забере з собою,
І пов’язана з ним буде,
Одною судьбою.
І що жити їй далеко,
Від рідного дому.
І віддасть своє кохання,
Йому лиш, одному.
Ой Ганнусю! Моя мила.
Що тебе чекає?
Ти все дивишся в віконце,
А його немає.
Ти все дивишся на небо,
А там – чорна хмара,
Суне з півдня, небо криє,
Чи то Божа кара!
Хоче верби поламати,
Хати попалити,
І змішати сльози з кров’ю,
Тим - землю полити.

	*
Ах, Карпати! Місце Бога.
Нащо такі гарні
Твої гори, полонини,
Річки бездоганні.
А повітря! Як дзеркальне.
І в тиші далекій
Поміж гори пробиває,
Луни – тихий шепіт.
А річечка, вночі тиха,
Ледве, ледве б’ється.
І водиця, кришталева,
П’єш, і не нап’єшся.
Буків ліс. Ото є чудо!
То – друга країна,
Моя люба, моя мила,
Моя Україна.
Як я заздрю всім тим людям,
Що живуть в Карпатах.
Якби зміг, усе б покинув,
Поселився в хатах,
Чи в колибі, чи в фортеці
А ще краще – в замку,
Де родився Мирослав.
Цілував він мамку.
Разом з татом, на мисливство,
На коня сідає.
Коня гарного, Хмаринку,
І рушницю має.
Виріс парубок на славу,
Знатного він роду.
Тільки й того, що є гарний.
А багатство в воду.
Все пропало, і з роками,
Тільки гірше стало.
Добре ім’я без багатства,
То поки що мало.
Треба славу добувати,
Ім’я – мало мати…
І цілує свого сина,
На дорогу мати.
Старий батько за уздечку, 
Хмаринку тримає,
А сестричка, менша, люба,
Сльозу витирає.
«Їдь мій сину. На схід сонця,
Хмара наступає» - каже батько –
«Чорна хмара, зло велике має.
Із Туреччини, грозою,
По полям несеться,
Та об скелю Кам’янецьку 
Вона розіб’ється.
Є товариш. Скач до нього,
На Поділля, сину.
Його сину, будь ти братом
У важку цю днину.
Він тобі і допоможе,
Дасть він добру зброю.
І товариша, з ким виріс,
Забирай з собою».

	*

Ось і Грудек. Біля ставу,
Тулиться хатинка.
А там друга. Зупинились,
Коників до тину,
До криниці, до водиці,
Треба напувати.
- «Ой, дівчино! Бодай гарна,
І як тебе звати?
Дай водиці нам попити,
З дороги втомились,
Їдемо ми з Буковини.
Дякуймо, напились»
- «І до кого пани їдуть,
З далекого краю?»
- «Розповім, дівчино гарна,
Ім’я запитаю?»
- «Я Ганнуся!» - Покрасніла,
В серці закололо.
- «Мирослав! Богдан зі мною» -
Дивляться навколо - 
«Десь живе тут пан Хаєцький,
То товариш тата!»
- «Ви тут хлопці не шукайте,
Бо в нього не хата.
Там маєток. Їдьте далі,
До другого ставу,
Недалеко, за горбочком»
- «Їдемо помалу.
Я, Ганнуся, повернуся!
І біля криниці,
Чи подасть дівчина гарна,
Смачної водиці,
Чи дозволить кароока,
Коня напувати.
Як прийду після вечері,
Де тебе шукати?»

	*
Не ходила б ти Ганнусю,
Та на вечорниці.
Не давала б Мирославу,
Водиці напиться.
Не послухала б черницю,
Мала б другу долю.
А тепер покинеш хату,
На коня, по полю
З своїм милим… не в Карпати.
Кам’янець зупинне.
Турків військо, чорна хмара
Дорогою спинне.
Ну а поки, ще щебечеш,
Віночок сплітаєш.
І на гарного гуцула,
Тайком поглядаєш.
Впали в серце чорні очі,
У коси – віночок.
І щовечора до ставу,
І він там, щоночі.


«Пусти матінко мене,
За кого я хочу.
За того, кого чекаю,
Я кожної ночі.
За того, кого я хочу,
Кого нагадала
Та черниця, що до сходу, 
Дорогу тримала.
Моя мати, моя мила.
Тебе залишаю.
Вже свати ідуть до хати,
Гарбуз викидаю!».
Вже свати ідуть до хати,
Сьогодні щось рано.
Мирослав, з названим батьком
Нині свата Ганну.
До весілля нема часу,
То - другого разу.
Вже гримить, сховалось сонце,
В дорогу відразу.
Хоче милий поспішати,
До дому би вспіти,
Поки все не запалало,
Дороги відкриті.

	*
Тиха ніч на Україні.
Тиха, дуже тиха.
Відчувається гроза.
Там - крадеться лихо
Із степів, із півдня, сходу.
Люди промовляють,
Насувається гроза.
Що робити мають?
Молять Бога, щоби діти,
Не бачили горя.
Щоби хмара повернулась,
До Чорного моря.
Нема кому зупинити,
Парубків немає.
Ті, що трохи залишились,
Зброю не тримають.
Вся надія на фортецю -
Кам’яну твердиню.
Розіб’ється чорне військо
Об неї і нині.
Ще нікому не вдавалось
Кам’янець добути,
Не дається ворогам
Господами бути.
Кажуть, був тут і султан,
Ходив попід стіни.
Тільки взяти ту твердиню,
Не вдалось до нині.
Кажуть, Бог так збудував,
Щоби на Поділлі,
Хтось чужий не панував,
Ні вчора, ні нині.

	*
Хтось танцює на весіллі,
Чарку піднімає.
Не в цей час. Вона на возі
Дорогу тримає.
До милого. А він рядом,
На коні гарцює.
Їм би Кам’янець минути,
А то серце чує,
Що не треба зупинятись,
Нема часу спати.
Ось проїхали вояки,
Повезли гармати
В Кам’янець. 
		«Хто головний?
Хто за воєводу?
Звідкіля туди приїхав,
І якого роду?» -
Мирослав пита солдатів –
«Я, туди збирався,
Ось – товариші зі мною.
А тепер – побрався,
Везу свою наречену,
До дому, в Карпати.
Будуть раді моїй любій,
І батько, і мати.
І сестричка, моя менша,
Буде їй сестрою».
«Не проїдете в Карпати!»
«Чому?» 
	     «Бо стіною,
Турків військо обступило,
Кам’яну твердиню,
Є туди одна дорога,
І то тільки нині!
І нема назад дороги,
Там - турок гуляє!»
«Як нам бути?» 
	    «Тільки з нами,
 Час ще позволяє!»
	
		*
Ось фортеця. А в ній військо.
Ще встигли, прийняли.
«Нам хоробрі хлопці, мужні,
 Потрібні! Як звали?»
«Мирослав, Богдан зі мною,
За нами – Карпати.
Званий брат, звуть Микола,
Не пускала мати.
Батько мій, і його батько,
Колись воювали.»
«А імення?»
	 «То - Хаєцький!
А моє…» 
	«Ми знали,
Твого батька, добре знали!
А це хто з тобою?»
«Наречена, зветься Ганна!»
«Чи буде сестрою?
А чи вмієш лікувати,
Рани пов’язати?»
«Я навчусь, залиште тільки,
Сестрам помагати!
Хочу з милим бути поряд,
Долю розділити
Як загину.  Хоч би трохи,
А разом пожити!»

 Шляхтич, пан Володиєвський2,
Їх в військо приймає.
Хлопцям – стіни захищати,
А вона – що знає.
Пішла з милим на край світу,
Як того хотіла.
А край світа – ту фортецю,
Військо обступило.
То не військо, ніби хмара.
А в фортеці – жменя.
На одного шістдесят,
І ті без імення.
Хто - лишився спадкоємства,
А хто – розорився.
У когось усе спалили,
Так і залишився.
Чи то славу добувати,
Ім’я відстояти.
Чи надія на удачу,
Грошенят придбати.
А можливо, просто совість,
Як не він, хто буде?
Хто не пустить бусурмана,
Хто? Скажіть люди!
На таких - стоїть країна,
То вони – герої.
І там - кожний отакий,
Як наші, як двоє.

	* 	

Як  хоробрий – того мало.
На стінах стояти,
Треба вміти бути військом,
Місце своє знати.
«Твоє місце – то святиня,
Стояти, стояти!
А ступишся – його ворог,
Буде занімати.
Як товариш впав, загинув,
Другий заміняє» -
Вчить нових Володиєвський,
А він діло знає! –
«А за другим – стає третій,
Та місце – святиня!
Не буде чекати ворог,
Буде битва нині!»

Перша хвиля

Чорна хмара - стала морем,
Поля затопила.
Так багато ще не було.
То велика сила!
Військо підійшло під стіни,
Стало, зупинилось.
Відійшло. Зібрало сили,
І всім навалилось!
Тріщать стіни із каменю,
Луна пішла полем…
Відгукнулось, замість слави,
Материнським горем.
Все, здавалось затопило.
Одні маківниці,
Було видно із фортеці…
І, ступилось військо.
І скотилося по стінам,
Ті - слизькі, від крові.
Хвиля знову підіймалась!
Слабішало море…
А фортеця все стояла,
Кров’ю полита,
А підніжжя, Боже милий,
Тілами покрито.
Чи потрібно із за моря,
Дорогу тримати,
Щоби кинутись на стіни,
Себе змарнувати.
Що? Полили стіни кров’ю,
Слави не добули?
Ради чого? Як те знати.
Щоб другі почули!
Щоб боялись, поважали,
Щоби дань платили.
Дань за те, що нападали?
Свою кров пролили?

А в фортеці оборонці,
Кам’янець тримають.
За стінами все Поділля,
І вони те знають.
За стінами жінки, діти,
За стінами – хати.
Не встоять, прийдуть чужії,
Будуть руйнувати.
Жінок будуть марнувати,
Дітей  - в яничари…
Вже таке Поділля знало,
Терпіло немало.
Мирослав - в руках рушниця,
Богдан – заряджає,
А Микола наш - на стінах,
Шаблюку тримає.
Не одна вже голова,
Скотилась без тіла:
«А най його біси візьмуть,
Бач, як закортіло?
На Поділлі захотілось
Вам попанувати!
Буде вам і ця фортеця,
І батьківська хата..!»

Все, скінчилось на сьогодні.
Чути стогін клятих,
Подивився в двір фортеці,
І своїх багато.
«Так, дісталось на цей раз,
Довго так стояти
Не залишиться нікого,
Ким обороняти?
Де товариші? У башті,
Обоє стояли.
Кепсько що їх розділили,
Ті добре стріляли.
Із рушниці, в око звіря.
Тому їх забрали.
Видно, клопоту добряче,
Бусурманам дали.
«Мирослав! Живий! Богдане!
Молодці гуцули!
Як ми дали бусурманам!»
«Та чули ми, чули!
Як ти сік їх як капусту!
А ті – ґвалтували,
А ми з башти кулю в груди,
От жару завдали»! –
Мирослав, ще весь завзятий,
З Богданом виходять 
На світ божий. День скінчився,
Вже й сонце заходить.

	*
Сумний вечір у фортеці,
Багатьох ховали,
Де хто стогне, а чи довго.
Живих стає мало.
Під стінами чути стогін,
Там, внизу, надворі,
Полягло людей чимало,
І ті люди – ворог.
Всі змарновані. Хто встане,
І знову в багнюку,
То земля, змішалась з кров’ю,
Помирають в муках.
Стогін, крики і прокляття.
Мабуть так і в пеклі,
Хто мав сили – відступив,
Решта - жде як смеркне.
Як дождеться хто до ночі,
Може й жити буде,
Нащо мати вас родила?
Подумайте, люди.
Як в колисці колихала,
На коня садила,
А ви шаблю, в чужі землі,
Натягнув вудила.
Славу  щоб комусь добути.
А той чистий, ситий,
Завтра кине нових в бій.
І підеш, умитий.
Для нього ти - як фігура,
То – як в шашки грати.
Як побили – нові візьме,
Пошле воювати.

	*
А в фортеці, біля воза,
Двоє притулились,
Задрімали до вечері,
Бо за день втомились
А товариші, ті рядом,
Сон оберігають,
Ці коханці зараз рядом,
І Бог лишень знає,
А чи буде завтра вечір,
Чи будуть обоє.
А їм байдуже до того,
Сьогодні - їх двоє.
Буде день, і друга хвиля,
І на смерть стояти!
Чи відійде від стін ворог,
Чи тут помирати?

Легко бути тим героям,
Як нема нікого,
Як загинув – поховають,
І що тут такого
Як один. А як чекають?
Як мати, як тато?
Як кохана, люба, мила,
І порожня хата…
Серце навпіл, кінець світу,
І далі з тим жити.
З ким лишилась в цьому світі?
Хоч з вовками вити.
Був героєм, і забули.
Роки то проходять,
Тільки потім, другі люди,
Щось  в книжках знаходять.
Їм подяка. А вдовою,
Ой, як важко жити,
Діточок, плоди кохання,
Одною ростити.
 	
		*

Ходить пан Володиєвський,
Хоч і ніч надворі,
Вартові стоять. А стіни.
Ті – як скелі в морі,
Нерухомі. А під ними,
Турок проходжає,
Злісно дивиться на стіни,
Зброю підбирає.
І все мовчки. Після штурму,
Своїх полишали,
Не буде у турка свята,
Поразки зазнали.
«Чи відійдуть? Не здається.
Підступ розчищають,
Хто загинув, чи поранин,
Усіх забирають.
Кепський знак, надовго ворог.
І нам так стояти.
Думай, думай, коли взявся,
Таке захищати!
За тобою нині люди,
А їх стає мало,
Добре те, що ця фортеця
Збудована вдало.
Мало, мало в мене війська,
І ворог те знає,
Буде кількістю він брати,
В тім рацію має.
Змінним тактику на далі,
Людей зберігати,
На гармати і рушниці,
Другим – заряджати!
Не підійдуть вони близько,
Треба далі бити,
Коли відстань буде більша,
Довше будьмо жити!»


Друга хвиля

Друга хвиля підступає.
Зарухалось море,
Зашуміло, закипіло,
Мало було горя.
Перша битва – ще нічого,
А друга – то гірше.
Стає своїх малувато,
А ворога – більше.
І стає на бій людина,
В грудях більше злості...!
Щось бабахнуло у башті.
Розтрощило кості 
Богданчику. Лежить білий,
Ледве, ледве диха,
Для нього немає битви,
Стає тихо – тихо.
Бачить дім, а ось - матуся,
Сльозу витирає.
Рядом батько, що покійний,
Ніби промовляє,
А не чути, видно кличе,
А – туман ховає.
В тім тумані, що довкола,
Мирослав стріляє.

«Ой біда!» - Біжить Ганнуся, -
«У башту попало!
В башту ту, де Мирослав!
Когось розірвало.
Ось виносять» - Вона в башту,
«Мирослав!!!» - До нього.
Той стоїть, сам заряджає,
Немає при ньому 
Богданчика. Один б’ється,
Ворог напирає.
«Заряджай рушницю, люба,
Ворог не чекає!»
«Я с тобою! Тепер рядом
Будемо стояти!…»
Нема часу говорити.
Небо рвуть гармати
На шматочки, і рушниці,
Тріщать, дим пускають,
І з тим тріском, ніби оси,
Кулі вилітають
В бусурмана. Одних жалять,
А другим – каліка.
Зупинились, відступили,
Видно днів на кілька. 
Будуть раду там тримати,
Чи збирати речі,
І до моря повертатись
Ніби після втечі.
Далі рухатись – фортецю,
У тилу лишити?
Неможливо, кістка в горлі,
З такою не жити.
 
	*
Ситі ворони кружляють,
Коли стає тихо,
Десь з далеку позлітались
На чужеє лихо.
Їх все більше. Знати довго
Війна тут гарцює,
Війна – ворону весілля,
А він таке чує.
Люди від війни втомились,
І одні,  і другі…
Смерті тільки того й треба,
Не встигають слуги
Підбирати людські душі,
До неба водити,
І  воронів, на вечерю,
Очами кормити.

«Перемир’я, перемир’я!»
- Султан зазиває.
На мосту, біля фортеці,
Зустріч назначає
Оборонцям. Хто ще ходить,
І зброю тримає
Чи чекали того часу?
Тепер ми не знаєм.

          *	

Вийшов сам Володиєвський,
Султан став напроти 
-«А чи здайся, шляхтич важний!»
-«Стоять буду доти,
Доки пороху достане,
А кулі налиті…!»
-«А людей де стільки візьмеш?
Половина вбиті!» 
- султан мовить - «Пропоную,
Решту відпустити,
Дам я волю, моє слово!
Живі - будуть жити,
Поранених – полікуєм ,
Загиблим – покою.
Забирайте прапори 
І зброю з собою!
Поважаю я відважних!
Почесті віддати!!!»
-«А Україна, Поділля!
Будеш руйнувати?»
-«То не справа. Як зруйную,
То що буде з того,
Нащо мені попелище,
І в селах нікого.
А хто буде дань платити,
Замки будувати»
-«Кажеш правду?» – мовить шляхтич  
-«Як мені те знати?»
-«Ось Коран, клянусь на ньому,
Слово моє свято!»
-«Дай нам день поміркувати!»
-«День, не так багато!»

	*

То поразка? Перемога?
Те з роками скажуть,
Ім ще трохи постояти,
Усі в землю ляжуть.
Нині сила завелика
На них навалилась.
Що змогли – вони зробили,
Сила зупинилась.
Стали Поділ3 поважати,
Себе не продали.
Величезне турків військо
Поразки зазнало.
Коли ворог поважає,
То вже перемога.
Що ж, рішили залишити,
На Захід дорога.

      *

З ранку сурми засурмили,
При параді військо.
Стоять рядом, не бояться,
Під стінами, близько.
Підійшли попід ворота,
Почесті віддали.
А в фортеці, охоронці,
Стіни покидали.
Покидали свою долю,
Друзів полишили.
Взяли тих, хто ще живий,
Решту – хоронили.
Помовчали,  зброю в руки,
Прапори підняли.
До воріт, земельку в руку,
Як святиню взяли.

Відчинилися ворота.
Військо розступилось,
Як почесних, при параді,
Усіх пропустили.

Замикала ту колону,
Остання підвода,
Їздова4 – сестричка, мила,
Ось така нагода.
На підводі лежить воїн,
Ковдрою покритий,
Чи живий? То не відомо.
Чистенький, умитий.
І вона, як на весілля,
Чистеньке оділа…
Навіть воїнів ворожих,
За серце заділо.
Так стояли, поки з виду,
Підвода пропала.
Куди шлях, Ганнусю, мила.
Куди ти тримала?…
                        
                                        Зак.  25.03.07 р.
 
   
 Примітки:
1	Грудек – старовинна назва м. Городок на Хмельниччині.
2	Володиєвський – відомий польський історичний і літературний герой. Організував оборону фортеці. Подільський шляхтич.
3	Поділ – старовинна назва Поділля.
4	Їздовий – водій підводи.

ID:  115728
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 08.02.2009 09:20:27
© дата внесення змiн: 08.02.2009 09:20:27
автор: Вадим Школяр

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (1647)
В тому числі авторами сайту (15) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Ярослав Клочник, 02.10.2009 - 13:16
Оценка поэта: 5
12 12 12
 
Оценка поэта: 5
Дуже сподобалися в творі образи дівчат!
"А дівчата, ох і гарні,
Колядки співали."
 
Вадим Школяр відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за оцінку. мені самому подобається. А дівчата на Україні і вправду гарні apple
 
корозлик, 08.02.2009 - 10:33
Оценка поэта: 5
12 12 12
 
Вадим Школяр відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую 23
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
x
Нові твори
Обрати твори за період: