До занедбаної кімнати увійшла поважна панянка.
– Вітаю. Костику, дописав?
– Майже, – озвався чоловік в пальті на голе тіло, продовжуючи бити забинтованими пальцями по клавіатурі.
– Що з руцями? Письменнику холодно? – Вона спробувала пожартувати.
– Виробнича травма, – буркнув Костик, поглядаючи на червонобоке яблуко біля монітора.
– Антисанітарія... – Вона оглядала розгардіяш. – Я твій видавець. Мені не байдуже в яких умовах ти працюєш.
– Це – антураж.
– І твоя… – Вона взяла яблуко й відкусила. – Колишня дружина.
– Таню, яблуко для антигероя роману.
– Смачне. – Вона посміхнулася.
– Тепер фінал буде іншим. – Він схопив телефон і набрав 103. Читав з монітора. – Негайно! Отруєння. Жінка. Сорок. Щойно. Чим? Яблуко із мого саду. Покроплене інсектицидом.
Початок детективного роману.
