Одного ранку, струсивши рештки сна,
Віслюк заржав - зрадів пригожій днині,
Бо навкруги цвіла юна весна,
В гаю лунало тьохкання пташине.
Щоб краще чути, він подався в ліс,
Адже на це у віслюка був свій причи́нок:
Мав верескливий галас, невеликий зріст
Й статуру – вилитий підсвинок.
То все таке, що й в борщ не кришать,
Але віслюк набув штудерний спадок:
Птах защебече чи джмелі дзижчать -
Прожогом мчить уже на ґанок.
Доверху настовбурчить свої вуха
І кожен звук мрійливо слу́ха.
І цього дня замріяний вухань
Забрів у хащі - о́бшарок мовчання;
Не знав віслюк, що наслідком блукань
Стане халепа, перша та й остання.
Навкруги нього тиша, дикі хащі,
Ні шурхіту, ні щебету, ні звуку.
Завмерло все ... Віслюк роззявив пащу
І заволав - аж листя впало з буку!
Поблизу в лігві дрімав сіроманець.
Голодний сон - скоромне дивовиддя:
Снився йому кабанчик, гладкий бранець,
Їдав колись давно, тепер – сновиддя.
Він аж зубами клацнув спересердя,
Як зчув той вереск, що порушив тишу;
«Кому не терпиться позбутись милосердя?»
І швидко підтюпцем на галас рушив …
Коли ж дістався осередку верещання
Й просунув писок між віття ліщини,
Узрів таке, що аж присів від здивування
Й закляк на мить, згадавши смак свинини.
«Гладкий горлач! Ось маю сон у руку!»
Мовив вовцюра й скреготнув зубами;
Віслюк стояв, задрав вгору пащеку
Та й верещав на всі лади і гами.
«Кінець виставі!» Вовк у два стрибки
Дістався до горлянки горлопана …
І в хащах знову тиша навкруги,
Лиш вітерець гуляє в кронах
Невблаганний …
***********
Байці кінець. Мораль повинні знати:
Коли не піп, то не вдягайся в шати.
Про віслюків,як про людей. Не можна розслаблятися)
"Але віслюк набув штудерний спадок:
Птах защебече чи джмелі дзижчать -
Прожогом мчить уже на ґанок.
Доверху настовбурчить свої вуха
І кожен звук мрійливо слу́ха."
дякую!
