Дістати до неба почуттями...
Омана , то все омана...
Любов то дуже страшна рана...
Любов це біль страшний і сльози
Це ніби серед жари морози.
Я так закохався колись...
Нажаль почуття не пройшли
Хоч я молився її забути...
Вона не стала моєю..
А моя душа пішла в пекло...
Тоді я зацікавився окультизмом...
Я перейшов тоді колись в іншу школу...
Та її не забув... Так може дивно...
Я знову ждав першого кроку...
Тепер хочеться себе вбити...
Я не мислю життя без неї...
Тепер ненавиджу всіх...
Бо відчуття що всі ненавидять...
Ні я без неї щасливим не буду ніколи!
Так я міг би мстити через окультизм...
Прокляття різні і все таке...
Та це не змінить нічого...
Мені здається що моя погибель змінить все!
Я не буду бачити кохану в обіймах іншого...
Однокласників які навіюють спогади про саме ту однокласницю...
Не відчуватиму ненависті односельчан!
Чекайте я ж з вами з одного села?
Нажаль справжнє кохання це не букети троянд... Чи подарунки..
Справжнє кохання це пекельний біль.. наче війна тільки душевна...
Вона не хоче спілкуватися .. Та яку я всім серцем кохаю!
Тоді одне із двох або мене не буде на цьому світі...
Або я більше нікого ніколи не покохаю...
А моє життя перетвориться на окультну помсту...
Це як кадри з фільму жахів тільки наяву... Я знаю що це таке...
Я й сам колись призивав демонів...
І це не вигадка чи жарт ...
Мені здається що помста це єдине що дасть мені радість...
Мене стільки зраджували... Перше і єдине кохання , потім однокласники і односельчани і навіть Друзі дитинства від яких ждав я підтримки...
Жаль так хочеться вмерти а янгол охоронець не дозволяє...
Тому люди або проявіть повагу або горіть всі в Пеклі!
Я надто сильно любив і надто довго прожив ... Вже краще служити Пітьмі лиш заради блага і матеріального....
