Світ невловимо пахне тобою,
твоїми очима на мене дивиться
і каменюкою давить на груди,
так душно і тепло, коли ти приснилася.
Я бачу, як ми, зустрівшись, раділи,
ніби не бачилися сто років.
Дай я знеболю твоє наболіле,
ось, обійми моє тіло прóкляте.
Вчепися мені ярмом на шию,
до дна у шторми прикуй мене якорем,
заколиши, хай серце не ниє,
коли як востаннє тебе обійматиму.
Спаливши останні усмІшки з тобою,
я сам із тривог розведу багаття.
Заклей мою пам'ять в'язкою смолою,
хай ніч зодягне тебе в чорне плаття.
Може наснишся колись ще раз?
Я пам'ятатиму, я запи́шу,
й коли знов ти раптово щезнеш,
читатиму сни серед тиші.