Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Запис щоденника

logo
Запис щоденника
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 8
Пошук

Перевірка розміру




 Щоденники Авторів | Щоденник Максим Тарасівський | на сторінку автора Максим Тарасівський
(04.05.2014 )
Максим Тарасівський - Логіка навиворіт

Лунають постріли і заклики (Кремля) до "широкого загальнонаціонального діалогу". Проте вже сьогодні зрозуміло, що діалог - навряд чи можливий або надзвичайно ускладнений.

Час від часу спілкуюсь з представниками про-російського табору - вибачте, але враження завжди одне й те саме: в мене чи в них, але все в мізках сторчголов, і сповідує хтось з нас дуже своєрідну логіку, логіку навиворіт.

Чим же дорікають про-українським українцям про-російські українці? - Так, дещо, вибране:

1) "Вы же интеллигентный человек, вы же христианин!" - тобто для інтелігентної людини і христианина неприродно бути патріотом своєї Батьківщини? Дивина! - Та ви йдіть дорікніть фашистам тим, що вони фашисти, скажіть велікодєржавним шовіністам, хто вони! - ні, тільки отак: "вы же интеллигентный человек". – Тоді ні, не називайте мене так, мені це здається образою;

2) "У этих людей другие идеалы!" - це про сепаратистів-терористів-диверсантів та іншу найману за брудні гроші фауну. Заздрю такому рівню толерантності і політкоректності. От чесно, заздрю. – Тільки в мене питання виникає. У п_дарасів - теж інші "идеалы"? У вбивць? Ґвалтівників? Корупціонерів? Байдужих до чужого горя? Ці "идеалы" - теж треба поважати? І коли прийдуть до мене - збочинець, вбивця, ґвалтівник, корупціонер - мені поставитись із розумінням до їх "идеалов" і бажань? А ви самі, шановні про-російські дискусанти, - чи ви готові ці "идеалы" поважати?

3) "Но вы же в Киеве тоже строили баррикады!" - так, ніде правди діти. Ми в Києві будували барикади, палили шини, захоплювали будівлі, билися з людьми у формі та з найманцями без форми, жбурляли бруківку і коктейлі Грушевського, отримували поранення і деякі - ту саму кулю в лоба. Так, ми все це робили. Та ми робили це за Україну. Ми робили це проти людини, що узурпувала владу, грабувала країну і руйнувала державу. А ті, інші барикади - чи то за Росію, чи то за Путіна, якщо ці речі наразі можна якось відокремити. Це, знов-таки, не "другие идеалы", це - злочин, передбачений Карним кодексом України (як, до речі, і Карним кодексом РФ та будь-якої іншої країни, від найбільш демократичних до найбільш тоталітарних). Це посягання на нашу державність, суверенітет, територіальну цілісність та державний устрій. Та в Україні, дякувати Богові, є спеціально відведене місце для подібної анти-державної риторики та пов"язаних із нею вправ. Називається це місце тюрма; там 10-15 років можна вигукувати анти-конституційні гасла, причому - державним коштом і в повній безпеці від зовнішніх посягань.

4) "Вспомните своих дедов, они же сражались с фашизмом, а вы предаете их память!" - наповал. Миттєва смерть. Тільки це - знов автогол. Мій дід Іван Мусійович Гвозденко, уродженець Київщини, пройшов усю війну і таки добряче побив фашистів. Демобілізувався підполковником, заступником командира артполку, поїхав до Канева і втопив там у колодязі поблизу могили Шевченка два трофейні "вальтери" - мирний він був чолов"яга, хлібороб, спокійний, виважений, добрий, нащо йому зброя? Проте війна - справа інша. На сайті подвигнарода.ру є скановані документи про нагородження мого діда за його подвиги. Почитав - ого, відчайдух був Іван Мусійович! Навіть з піхотою у атаки побігав – це вже він сам мені колись розповідав, каже, була мить, коли йому здалося, що він втрапив ногами у колючий дріт, потому подивився - а в нього поли шинелі геть усі кулями попробивані і пошматовані, то йому черга кулеметна пройшла між ногами. Та артпозиції врятували тоді... Його дружина, моя бабка Тамара Яківна Ревенко, народилася на березі Дніпровсього лиману на Херсонщині (її батько, спадковий лиманський рибалка, був інвалідом ще Першої Світової, то бабці було де набратися). Війну пройшла "від і до" у складі медсанбату, весь час на передовій. Брала участь у Курській битві, у боях під Касторною. Нагород - не менше, ніж в діда. Там же, на подвигнарода.ру, є й про неї. Виявляється, вона не лише рятувала поранених на передовій - вона билася нарівні з солдатами, прикривала відхід своїх, навіть полонила офіцера вермахту - це з документів. З її оповідей про війну пам"ятаю, що одного разу їх батальйон втрапив під кинджальний вогонь двох вогневих точок супротивника. Йти не можна - викошують кулеметами, відступати не можна - наказ і все одне викошують тими ж клятими кулеметами, німець - солдат ретельний... Отам і поліг мало-мало не весь батальйон - бабка вціліла, та потом кілька днів тільки сиділа і плакала, геть була нездатна щось робити, просто на ноги не могла підвестися... Мій прадід Максим Фабрі (він був з італійців, в селі під Запоріжжям їх родину кликали Фабриси) штурмував Керч – висадився десантом у грудні 1941. То було справжнє пекло. Висадили той десант у крижану воду задалеко від берега та прибережних мілин, і більша частина десанту просто потонула. А хто не потонув, того перемололи німці під командуванням Манштейна, коли оговталися, а наше керівництво згаяло достатньо часу. Контуженого діда німці взяли у полон, і до 1945 року він перебував у концтаборі, а тоді його звільнили американці… Так от. В лютому 2014 року Володимир Вервольфович Жириновський, скликаючи "народне ополчення" для звільнення України від "фашистів", заявив, що у Великій Вітчизняній на передовій билися тільки руськіє, подвиги вчиняли тільки руськіє, а українці та інші були виключно у тилових частинах. - Оце і є - брехня, оце і є - забуття пам’яті дідів. Оце і є – той самий фашизм, яким нам докоряють.

Є й інші докори такого ж штибу і ґатунку, проте вже цих достатньо, аби зрозуміти: ці "аргументи" висуваються виключно на підтримку "идеалов" та ідей, які оці про-російські диваки плекають самі. До тих ідей, які їм не близькі, в них співчуття, поваги або простої уваги - НОЛЬ, ба більше – відверта ворожість, агресія аж до запаморочення. Та їхнє дивацтво заслуговує на іншу назву, коли я пригадую, як вони зловтішалися, кепкували та глузували над "мірнимі протестующімі", коли тих вже звозили десятками до моргу на Оранжерейній. Над загиблими у одеському Домі профспілок вони прямо таки ридають, не забуваючи попутно дорікнути про-українським українцям, що ті нібито радіють загибелі заїжджих найманців з російськими та придністровськими паспортами, георгіївськими стрічками, битами, арматурою і зброєю... Ось це і є - звичайнісінькій сучасний фашизм.



КОМЕНТАРІ

04.05.2014 - 13:29kuplet: Підтримую! 12
04.05.2014 - 18:41  Слава Україні! Разом - до перемоги. Дякую

04.05.2014 - 12:40Лия***: Сильно сказано... Підтримую!
04.05.2014 - 18:43  Переможемо разом, якщо не сьогодні, то завтра - але переможемо.



Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Нові твори