У заростях чагарника, очерету та осоки виблискувало невеличке лісове озерце - може, дощ його наповнював щороку, а може, десь на дні невтомно працювали джерела. Вода в озері була холодна, прозора і в ранковому сонячному промінні - срібна. Довгі й тонкі віти верболозу купалися в узбережній воді, гойдали над водою легких метеликів, які втомилися й ненадовго присіли відпочити, ховали між листям дрібних птахів, що надвечір збиралися в співучі гурти.
Озеро було наповнене бурхливим життям і пишалося своїм поважним визначенням. А мешканці були різні, й не всі жили лагідно й дружно поміж собою. На глибині, в похмурих озерних кутках оселилися хижаки - чотири довготілих плямистих Щуки - гострі зуби, криваві руки; жаднюга Судак - голова всіх розбишак, старий незгарбний дід Сом-поїсть і лежить пластом. Вночі той сом крадькома хапає рибку, або птаха, юне раченя чи прудке жабеня, що десь загавились й невчасно вертаються додому. Поруч із Сомом мешкали два смугастих Окуні, що були в пихату плітку закохані, її спочатку не поділили, а потім із любов`ю з`їли... Цім хижакам й розбійникам вірно прислужували хулігани-Йоржі - дурнуваті, хоч плач, хоч іржи!.. Розповсюджували Йоржі різні підводні нісенітниці й плітки, скаржилися на невинних у суд та газету, ганьбили чесних, ще й віднімали у слабких та беззахісних придатне житло. Інакше кажучи, сваволили й бешкетували без сорому. А озерна поліція - Линьки, за порядком їм стежити ліньки, от і не зважали на це. Так жило озерце.
У світлій частині озера, під легкими наметами з водорості, біля жвавих джерел мешкали миролюбний Карась з Карасухою - тією ще чепурухою, товстий Сазан - підводний пан, Піскарі-трударі і безтурботна Плотичка - ні пані, ні мужичка. Жили - не ворогували, але й не товаришували, одне одному не заздрили, та в скрутний час на допомогу не поспішали.
Ось, одного літа, унадилася прилітати до озера довгонога Чапля. і сталося лихо: то на мілководді почне ловити малих жабенят, то порозганяє дрібну риб`ячу молодь, то витопче молоду осоку, де каченята ховаються в спеку. Озерна варта - Язі - весь час на увазі, між мешканців гасали, розправою лякали , язиками базікали, та нічого не вдієш - малюків не вернеш. Сусіди з похмурої сторони від участі в рятуванні відмовилися: кожен сам за себе, а чужої мороки не треба. Зверталися у поліцию. А там - Линькі, що прцюють ліньки, заяви приймають, справи не рушають.У відчаї звернулися за порадою до старого мудрого Рака. А Рак-неборак, повів справу так: покликав на збори в очерет Каченят - хай крякають-торохтять! Зібрав до кучі Раченят - хай клешні гострять! Як хто товариша рятувать не вийде, всіх хижачка довгодзьоба виїде! Обступили прісноводні мешканці Чаплю і ну хапати її за голі патики!
Тепер ви знаєте, чому ноги в Чаплі червоні. Злякалася прожерлива розбійниця і покинула лісове озеро навіки.
Ото ж, усвідомьте, друзі, хто сміло в гурт єднається, той біди не лякається, хто вірних друзів має - завжди лихо подолає.
