Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Валентина Ланевич: Лісові дари - ВІРШ

Ідучи лісом, на повні груди, вдихала його п’янко-цілющий аромат, видивлась грибів, аж тут - подушка. Лежить собі посеред лісу, прихована від лісової дороги, за купкою гілля, та така велика, що й не тільки всістися на ній можна, а й влягтися. Лежить собі одинокою сиротинкою, ба, та ні, не так далеко від неї, я ще бачила кульки зі сміттям, поміж дерев заховані. І так мені, чомусь, жаль стало себе, і тих людей, що так, незважаючи на відведені місця для сміття, бездумно захаращують ним навколишнє довкілля де не попадя. Чи ж мало ще біди маємо?.. Чи не розуміємо, що, знищуючи навколишнє середовище, забувши, що ми, першочергово, людина-розумна, тим самим, знищуємо самих себе?.. А ліс , між тим, стиха шумів, злегка погойдуючи своїм гіллям, щось розповідав мені про себе, а може й він жалівся мені на нашу, людську, недбалість, та, незважаючи на свої рани, нанесені йому людиною, щедро ділився зі мною своїми дарами. 21.10.25