Стара бджола до вулика не повернула,
Ніч провела одна на самоті,
Вона все пам'ятає, не забула,
Ті спільні дні у гурті, молоді.
Її побачив ранком на будові,
Не десь внизу, а метрів висоти семи,
Де горизонти вранішні бузкові,
Сиділа тихо, не рухнув крильми.
Взяв на долоню, дав води краплину,
Ледь доторкнулась й тихо поповзла,
Поклав у тінь, поспілкувавсь хвилину,
Життя дорога нас отут звела.
Та жде робота, згодом трудівницю
Відвідав ще раз, а вона вже "спить"...
Завершила трудів вервицю,
Така була її остання мить.
Все, що "записано", зробила,
Земний пройшовши шлях,
По собі пам'ять залишила
У новостворених роях.
І буде мед, і будуть квіти,
І розмаїтії плоди,
Коли усі Природи діти
Залишать по собі сліди.
25.07.2025 р.
