Вино ми пили лиш на свято,
Його не було в нас багато.
Крутилась голова й від того кров кипить,
Ми пили й була радісна та мить.
Було вино гірке й полинне,
Вино не було в цьому винне,
В тім була лиш моя й твоя вина.
Ми ж пили, бо далеко ще до дна.
А дні бували - пам'ятаєш,
Вино солодке наливаєш,
А сулія, вона ж була одна,
Ми пили і не видно було дна.
Життя горіло наче свічка,
Бували дні, а була й нічка,
І ми раділи від того вина,
Й не думали, що все доп'єм до дна.
Вина того було замало,
А з часом і зовсім не стало.
Хоч ми й не часто наливали,
Бо свят багато ми не мали.
У хаті на столі зів'яли квіти,
Ми перестали вже й вину радіти.
Воно вже не тиче, а капає ріденько,
І видно дно, ну геть уже близенько.
І наша кров холодна, від вина вже не кипить,
Життя пройшло, дно видно і останню мить.
І я оті краплини допиваю в самоті,
Та тішусь наодинці гіркоті...
В. Небайдужий.
Жовтень 2025 рік.
