Юність медова метеликом пізнім
Геть відлетіти під осінь повинна,
І лебедина з душі рветься пісня:
Я прикриваю життєві сивини.
Наче завмерла я на роздоріжжі,
От би лишитись у бабинім літі!
Бо, хоч роки промайнули, мов тижні,
Мрії з тобою -- у фарбах і світлі.
У наготі безпорадна й відкрита,
Кличе прощаннями бабине літо.
Не відцвітати хотілось -- любити:
Не поспішай, миле Бабине літо!
Промінь грайливий пустує на скронях,
Та не бувати, на жаль, юним двічі.
Сумом торкає засушений сонях:
Адже зима заглядає у вічі...
Не відцвітати хотілось -- любити:
Не поспішай, миле Бабине літо!
Бабине літо --лишилося тінню,
Вир почуття в павутинах осінніх...
Сохнуть прощальні калинові грона,
Смуток і втіха - межею тонкою..
Зустріч з тобою в надривності тоне,
Ніжність чуття видає з головою.
Бабине літо --лишилося тінню,
Вир почуття в павутинах осінніх...
Золото кленів під вітром оббите:
Бабине літо, бабине літо...
Гарно 
