Я здригаюсь лиш на мить... Те відірване минуле,
Що у пам'яті забулось, не існує, не болить,
Не лоскоче нерви, тіло...Вже давно цей світ лишило,
І немає вже судом... Але, кажуть,- є фантом...
Я здригаюсь... Вище волі, від фантомної, та болі...
Я здригаюсь від дощу - від бажання зачерпнути,
І вже майже розплещу те, що мав собі здобути:
Мокрі вії, жар із вуст та лиш шепіт від обіймів,
І цей хист... чи може хруст від кінцівок, майже вільних...
Майже, але це не факт... Зачепило... Другий акт...
Я здригаюсь... Мушу йти далі жити - прямувати.
Я здригаюсь... може й ти, але я - себе заради,
Бо у хащах загубив я себе та існування.
Знову скалки підберу... та здригаюсь від кохання.
Остаточно розплескав еротичний світ фантазій,
Які ми творили разом... Та, мабуть, грубішим став...
Я здригаюсь... Мушу йти далі жити - прямувати.
Я здригаюсь... може й ти, але я - себе заради.
