* * *
Пахне осінь кавою й глінтвейном.
Тиха ностальгія, світлий сум...
Небо стало глибшим і об'ємним
Для пташиних помахів і сурм.
І звучить, як музика безмежжя,
Кожна мить у шелесті таїн.
За тобою квіти ніжно стежать
Незбагненним проявом своїм.
І кружляє невловиме щастя,
Щоб спинитись десь аж на межі.
Може, осінь — полум'я всечасся
У хвилинних сполохах душі.
