Я заблукавший у лісах твоєї самоти,
У темноті шукаю, де ж той вихід.
Хто щастя твого підпалив мости?
Для помсти маєш тепер привід.
Хто людяність твою сховав у скрині?
Навіки під замком, а ключ ти загубила.
Ти так втомилась, що поколює у спині,
Вдихаєш важко, видихаєш пилом.
Ти руки дивним обробила милом,
Вони червоні цілий день і ніч,
А нігті, мов ті металеві вила,
Так і шепочуть звабливо: «Каліч».
Невпевнений, що виберусь із тебе,
Гадаю, що я теж програв цей бій.
Моя навіки ти тепер потреба,
Там, де є ти, там є мій рій.
дякую