*****
В небі, наче кораблі,
Хмари пропливають,
А за ними і жалі
Всі мої. Бувають
Іноді вони в мені,
В серці, але нині
Так, як ночі, так, як дні
В світі, в Батьківщині
Відпливають в далину,
Що не має краю.
Мов прекрасну таїну,
В серці відкриваю
Я для себе світ новий,
Вельми незвичайний,
Дивовижний, чарівний,
Дійсно надзвичайний.
Входжу в нього, ніби в дім,
Мовби до оселі.
Почуття живуть у нім
Добрі та веселі,
Що мене так, як свого
Друга, в нім приймають,
Навіть ліпше, ніж його,
І усе, що мають,
Залюбки дають мені.
Я ж приймаю чемно.
Проминають ночі, дні,
Та все ж недаремно,
Бо живу я в світі цім
Так, як і бажаю,
Тобто в щасті чарівнім,
Що не має краю.
Буду в цьому світі жить
Я уже довіку,
Кожну неповторну мить,
Як й бажав одвіку.
Євген Ковальчук, 23. 09. 2021
