О, мої Чугайстри!
Збуї пелехаті!
Хто вам ці трембіти
витесав з модрин?
Тільки ніч заходить -
не даєте спати,
тлумите з одвірків
потайнИх новин.
Що вони вам скажуть,
бідОві сердеги?
Як за молодими вистигає слід?
Як толочить ворог
отчі обереги?
І як споглядає
все те лЮдський світ?
О, дужІ Чугайстри,
вам стинає волю
гіркота щоденна
із отих верхів,
що Господь задумав
з віщою любов'ю,
а відтак безрадно
з жалю посивів.
Запитайте в нього -
Він, Сердечний, знає
чом межа найтонша
не дійде межі...
Походжають вої
у святому Раї,
та кують у пеклі
все нові ножі.
О, мої Чугайстри,
наберіться мочі
хоч у гір дебелих,
хоч у темних хмар!
Полетіть до сходу,
роздеріть на клоччя
цих ординців клятих,
цих мерзкИх почвар.
Оберіть до нитки
їх недобру силу!
Хочете - зурочте!
Хочте - прокляніть!
Тільки обламайте
злу оцьому силу,
що плекає в собі
чорнозубу їдь.
Хай трембіти ваші
розітнуть простори,
чубки пелехаті
доторкнуть вершин!
Хай здригнуться врешті
люто дужі гори
і обгорне світло
біль старих модрин.
5.09.25 не.
