Повз старі постаменти, цвітні вітражі.
Повз маленьке горнятко, що буде розбито.
Повз накриті столи і порожнє корито.
Повз націлені кулі і гострі ножі.
Повз пусті балачки та озера зі сліз.
Повз новий вказівник “Обережно, собака!”
Повз сувору догану і щиру відзнаку.
Повз смішні оповідки, куди ти не вліз.
Повз набридлі одвічні “Пробач” і “Позич”.
Повз яскраву любов, що була швидкоплинна.
Повз розлючену смерть, що завжди безупинна.
Повз хоробрість сердець і пихатість облич.
Повз вигадливі долі, що фатум заплів,
Повз кінець твоїх мрій та живучість надії.
Повз розпечений штиль і лихі буревії,
Повз примари тобою несказаних слів.
Повз усіх, з ким залишився досі “на ти”,
Повз послідки колись всеосяжної віри,
Повз усіх, хто і досі хапає без міри,
Повз колишніх. Їх більше, на жаль, не знайти.
Повз близьких і далеких, отих і своїх,
Повз таємність початку і гніт епілогу,
І повз душі, в яких ані чорта, ні бога,
Повз таких непотрібних, занадто чужих.
Повз начинене пекло, спустошений рай,
Повз шляхи, що тікають від нас в підсвідоме.
Зачекай. Я, здалося, побачив знайоме.
Ми прийшли. Відпочинь. А все інше - нехай.
дякую!!!