знаєш, як осінь любить наливати у келих тугу і мовчання
коли подих перехоплює терпких спогадів по вінця достатньо
в той самий час вирушає в сльоту на сході загін останній
в той самий час жовтий лист торкається плечей перехожих
самотніх і таких між собою схожих, таких на тебе не схожих
і місячні промені в піжмурки грають холодним ложем
Тоді риби готуються до зими і перестають говорити
навіть якщо вони і до того ніколи не говорили
нори або могили - однаково восени починають рити
тоді рибалки запалюють довгі файки і вдягаються тепліше
дивляться частіше прогнози і лаються теж частіше
а що іще залишаться, якщо з кожним днем все гірше
міста оголюють суглоби і в тріщинах штукатурки спини
зранку в старих кварталах щем і кава в повітрі плине
на розі де були вогники тепер воєнторг, і дні як із глини
дерева у парках скидають одежу прямо нам під ноги
жовтіють дороги, дощами шиє наші сумні дороги
і в пам'яті фото тьмяніють, все скуто туманом вогким
знаєш, як тепліє рука коли є за кого триматись
восени особливо, особливо якщо їй не здатись
коли злива закінчується так і не розпочавшись
коли відпадає потреба навіть вести відлік зливам
коли час зупиняється і тоншає, любов набуває сили
то чому ж ми з тобою про це раніше не говорили?
