Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Родвін: Червона шапочка та Сірий вовк. - ВІРШ

( Як це було насправді ) 5+ За мотивами казки Шарля Перро Виправлено, змінено і доповнено в травні - серпні 2025 р. Жила собі на Прикарпатті Десь на околиці села Побіля гаю в ладній хаті Гарненька дівчинка мала. Привітна як світ сонечка - Матусі люба донечка, На вдачу - легка як пір'їнка Весела, сонячна дитинка - Весь Божий світ вона кохала. Була ще й рідная бабуся, У дівчинки, окрім матусі, Та в них вона не проживала, А мешкала в другім селі, На власнім клаптику землі В  хатині гарній коло гаю, Немов у раї, серед мальв, Подвір'я бабці. Хата скраю, За хатою - джерельний став. Крізь ліс до дуба зелено́го, Через місток аж до порогу, Де мама з донею жила, В'юнка стежинка пролягла. По ній онучка пробігала Коли бувало в гості йшла До бабці напрямки з села, Але частенько зупинялась, І чемно до звірят віталась, Які окрай доріжки грались - Жили там білки в верховітті Швидкі, мов сонечко руденькі Край стежечки буяли квіти, Зайчатка бавились сіренькі. Плело дівчатко там віночки, З ромашок ніжних та дзвіночків, Із цвіту золота кульбаби І бігло знов прямце́м до баби ! Бабуся якось по неділі, Червону шапочку пошила, Бо дуже внученьку любила Тож і змайстрила на дозвіллі. Дарунок дівчинка наділа, Ледь у люстерко погляділа І вельми шапочці зраділа, Уподобала її... Зразу ! І тільки в ній гулять ходила Й дарунком тішилась щоразу. Дражнитись став сусідський хлопчик Пронозливий, немов горобчик : -  Червона шапочка помчалась ! Оттак дражнилка й прив'язалась, Та й прізвиськом їй милим стало. І згодом всі вже так звертались. Дівча на те - лиш посміхалось, Бо й люба матінка так звала... Тож якось зраночку матуся Ладнала кошик для бабусі. Поклала з печі пиріжків, Горнятко свіжої сметани Та ще й гаряченьких млинців, Таких, що прямо в роті тануть. Встелила рушничок розшитий Щоб гарно кошик був укритий Гарненько доню наряджала Ще й на доріженьку повчала : - Послухай, донечко, біжи,    По цій стежині через гай Бабуні кошик передай, А ще - прибратись поможи, І довго в бабці не гуляй А будеш йти, то пам'ятай : У лісі всяке може статись - Там може бути хижий звір Тож треба пильно озиратись... Та ти ж не смійся... Ти повір ! По стежечці, моя дитино ,    Іди швиденько, без зупину !    Окрай стежини не тиняйся    І без потреби - не спиняйся !    Ніде, ні з ким не розмовляй ! В гаю з звірятками не грайся,    А ще - скоріше повертайся ! Хіба що - квітів назбирай... І манівця́ми не ходи,   Додому по стежи́ні йди ! Червона шапочка зраділа, У руки кошик підхопила. Відтак - статечно так пішла, Бо мама їй у слід  гляділа. Але, як вийшла на стежину, То вже помчалась без зупину ! По стежці жваво тупотіла ! Бо дуже там гулять любила... Легенький кошик з пиріжками, У кронах десь - свистять, співають, Більчатка радісно стрибають... Біжить стежина під ногами ! Ласкаво вітрик обвіває І сонечко... Так ніжно сяє... Спокійно й тихо все кругом, Лиш шелест листя в вишині... Крокує підстрибки, бігом, Зненацька звідкісь, з гущини, На стежку вийшов сірий звір ! Та не злякалася, повір, Бо він привітну мав личи́ну, Як пан розлігся на стежині, Дівча побачив, враз зібрався, Навкруг уважно оглянувся, А потім лагідно всміхнувся І дуже чемно привіта́вся : -  Червона шапочка, привіт ! - Панотче, здрастуйте ! - В одвіт. Звірюка ледь не розсміявся : - Оце удача... Ясен світ !   Гляди, яке дівча попалось,    Смачненький буде мій обід ! А сам їй квіточку дарує У очі зирить... Щось хитрує... Дівча й не знало, що хижак Рішив поснідать нею... Так... Давно точив на неї зуби... Та чути в гаї перегук, А потім гамір, сильний стук - То ліс рубали лісоруби ! - Ого !... На стежці зась її чіпати, Бо можуть тут мене спіймати ! - Вовчисько так собі гадає : - Червону шапочку зловити У лісі змоги вже немає ... Десь-інде треба це зробити ! - Тож він ласкаво так питає : - Куди ти йдеш, я може знаю ? Давай, додому проведу... А то - й дорогу прокладу... - Та недалеко, за ліском, Від лісу перша бабці хата. В дворі у неї - кіз багато А дворик - прямо за садком ! Бабусю всі там добре знають, Стареньку люблять й поважають ! Несу бабусі пиріжків, Горнятко свіжої сметани Та ще й гаряченьких млинці́в, Таких, що прямо в роті тануть. - То добре. - Каже вовк : - Дивись, Навколо стільки ніжних квітів !     Чому ж ти квапишся ? Спинись ?!     Бо це ж найкраще місце в світі !       Ти можеш тут сплести віночок,     Якщо хвилиночки не жалко ... Гляди, он синенькі дзвіночки, Он там - ромашки, тут фіалки.     Тож дружняя тобі порада  -     Букет бабусі назбирай !     Казкові квіти ! Вибирай !     Старенька буде дуже рада...     Прикрасить ними бабця хату !     Ну, я побіг, бо справ багато, А сам - прямісінько до баби... Та по ромашках ! По кульбабах, Геть навпростець, крізь терени́, До дому бабоньки побіг - Через кущі та бур'яни ! Прибіг і всівся на поріг... Сидить на ганочку чекає, Та й сам до себе промовляє : -   Кишки́ у пузі марші грають, Дівчиська бачу щось немає ...        То ж треба якось йти до хати - Там може ще чимсь поживлюсь,     Допоки дівчинки діждусь... Навіщо ж тут її чекати ?! Відтак лапище вовк підняв: -   Тук-тук... - Навкі́л рознісся грізний стук ! Тихенько так, у двері грюка... -   Хто там ? - Бабусі ледве чути гук... А вовк голодний був звірюка, Тож аж дрижак його пройняв І слина з пащеки точить : -  Та внучка ж, ти хіба не знаєш ? Вовк тонким голоском ричить : -   Червона шапка, що питаєш ?     Приніс гаряченьких млинців... ...     Ще й двійко ситих баранців,      Таких, що прямо в роті тануть. І кошик, ще чогось... Сметани ! А бабця, як прийшла з двора, То в ліжечку якраз сиді́ла. Вже й згорблена і посиві́ла, Глухенька, бо уже стара... Про внучку думала якраз А як почула, то зраділа: - Та чую, внученько, я знаю ! Он там мотузочка - тягни ! А потім клямочку нажми - Давно на тебе я чекаю ! Тож вовк мотузку потягнув, А потім клямочку натис, Мерщій у хату прошмигнув, І над старенькою навис ! На неї хижо подивився, Щоправда трішечки скривився, Пащеку ширше розверзнув І бабцю... Боже ! Проковтнув !!! А сам на ліжечко улігся, Та навіть двері не замкнув. Бабусин чепчик натягнув Й по вуха ковдрою укрився. Ще й окуляри приладнав І на стареньку схожим став... Тим часом внучка в ліс зайшла, Букет розкішний назбирала Та ледве стежечку знайшла, Бо, захопившись, заблукала ! А як знайшла - прямки помчалась ! Бігом ! Ніде не зупинялась, Мерщій до бабиної хати, Хоч квітів скрізь там так багато ! З букетом квітів й пиріжками, З горнятком свіжої сметани Й такими, що у роті тануть, І ще з гарячими млинцями, Швидким, нестримним вітрюганом До бабці в двір вона влетіла І в двері затарахкотіла: - Тук-тук... ! Тук-тук... ! - Рознісся в хаті дрібен стук, Дівча бадьоро в двері грюка ! - Хто там !? - З-під ковдри ледь долинув звук... - Бабусю, я - твоя онука, Щодуху я до Вас летіла !!! Вам склала мама до стола Смаколиків ! Я принесла Горнятко свіжої сметани Та ще й таких, що в роті тануть... Гаряч... Довгенько Вовк її чекав... Тож слухать більше - не стерпів, Дівчатко грубо перебив І, з нетерплячки, прогарчав: - Ех, внученько, я б тебе зз...ї.. Тьху ! Отам є мо́туз... Потягни ! Потому - клямочку нажми... Онучка хутко потягнула А далі - клямочку натисла, В руках міцніше кошик стисла, І притьма в хату дременула. Та й привіталась дуже чемно. Одразу ж лампу засвітила, Бо щось було в кімнаті темно - То бабця, штору опустила... Новеньку скатерку встелила, У глечик квіти помістила, Поближче до віконечка, Матусі люба донечка. На лавці трішечки прибрала, На стіл дістала передачу, А потім, щоби бабцю бачить, Тихенько коло ліжка стала. Млинців у по́стіль подала - Така газдинонька мала... Та тільки в ліжко подивилась, Одзразу ж дуже засмутилась, Бо щось з бабусею - не так, А що - не втямить їй ніяк ! Збагнуть не може, що це значить ! Бо окуляри й чепчик бачить ! Мабуть то бабця її люба... Але ж, які великі зуби ! Це трішки дівчинку лякає... Вона ще ближче підступилась, У Вовчу морду подивилась -     Не так щось бабця виглядає ! І так вона й не зрозуміла, Що чепчик той - не бабця вділа... Тож погляд вище переводить - Та й бачить - вуха на маківці... Вона очей своїх не зводить : -  Бабусю, нащо на голівці,    У Вас такі великі вушка ? А Вовк, розлігшись на подушках, Лаписьком поза вухом чуха, Хрипливо мовить до малючки : -  Це щоб тебе уважно слухать,    Моя ти солоденька внучка ! Червона шапочка знітилась, У вирла вовчі подивилась, Та й так тихе́сенько шепоче : -  Чого на Вашому обличчі,    Такі страшні й великі очі ? А Вовк на внучку поглядає, В жадо́бі слину вже глитає, А дівчинці в одвіт бурмоче : -  Моя ж ти внученька хороша,    Бо краще бачить тебе хочу ! Онучка враз зніяковіла, Низе́нько очі опустила Узріла лапи... Вовчі, дикі... -  Чому,  бабусенько,   - питає, -  І руки в Вас такі великі ? Личину бабці Вовк зриває В пориві дівчинку схопити ! Гарчить - не в силах говорити: -  Дитинко, щоб тебе спіймати    І дуже міцно обійняти ! ! ! Червона шапочка злякалась, Ледь відсахнулася від згуби Відтак нажахана спитала : -  Чого ж, бабусю моя люба,    У вас такі гострющі зуби ?! У вовка в горлі рик клекоче, Схопився з ліжка він швиденько, Вчепився в дівчинку й регоче : -   Щоб їсти вас... Таких маленьких, Смачних дівчаток солоденьких ! ! !   Ха-Ха-Ха ! ! ! До внучки нижче нахилився, Довкола ще раз обдивився, Пащеку ширше розверзнув,   Дівчатко миле проковтнув, А потім в ліжко завалився, Бо дуже сон його зморив. Чуть-чуть рядниною прикрився, Гикну́в, зівнув та й захропів Та ще й так гучно, що той хропіт На все село навкруг стелився... Бо вовку ласий сон наснився І стало все йому не в клопіт - Як пан в постелі розвалився І звідти драпать не хотів ! Але так сталось, що в той час Обабіч чистої криниці, Ішов по вулиці якраз, На полювання гурт мисливців. Очільник гурту - вуй Василь. Мав чорний каптур, чорний чуб, Удатний, мудрий дуже сильний... Та ще й кремезний, мов той дуб ! Високий, файний, кучерявий, І хлопець славний, дуже бравий, Від Бога гарну вдачу мав, У досвіт сонечка вставав, Любив дітей, а ще - природу, Охоче всім допомагав, Коли прийшлось - шерифом став, Не в жарт, до служби давши згоду. В селі усіх він добре знав І за порядком наглядав ! Напроти бабиної хати Василь спинивсь коло воріт. Присів, затих став мізкувати... І вгледів раптом вовчий слід ! Тихенько попросив стояти І став чутливо прислухатись - Кріз шум дерев і милий спів, Огидний хропіт долетів ! Тоді він тихо каже:  -  Братці,     Щось баба дивно так хрипить... Можливо в неї щось болить...? Тут щось не так у крайній хатці ... До неї варто в дім зайти І може якось помогти, Та й увійшли до бабці в хату. На скатертині - квіт багатий, Горнятко свіжої сметани, Й таких, що прямо в роті тануть, Гора, гарячих ще, млинців І повна миска пиріжків... А ще - у ліжку хтось лежить Та так хропе, що дім дрижить ! Мисливці тишком підійшли - В постелі міцно сірий спить, А з під ряднини - хвіст торчить ! Рядно брутально потягли, А той і вухом не веде : -  Ага, вовчара, ось ти де ! То хлопці враз його скрутили, Зубасту пащу розімкнули, Ліхтариками присвітили, І прямо в пузо зазирнули ! А там у вовка в животі, На самім дні, на видноті, Сидять:  бабуся, козеня, Зайчаток троє, дві корови, Мале зелене жабеня, А там і внучка виглядає - Тремтить - на поміч все чекає, І всі вони - живі-здорові ! Сидять і плачуть в темноті, В бездоннім вовчім животі... У пузо хлопці зазирнули, І плач тихесенький почули, І дуже й дуже розгнівились - Ледь сіромаху не прибили ! Вовчисько з ляку весь зібгався, В куток під лавкою забрався. Його мисливці міцно взяли Та й чоботом під зад піддали, Ще й догори перевернули, І вельми сильно трусонули ! Тоді із вовчого  нутра, У білий світ, як із відра, Зайчатка випали, корови, Одне маленьке козеня, Дрібне зелене жабеня, Червона шапочка і бабця... В траву беркиць - яке ж то щастя ! Притому всі - живі-здорові. В кайданки вовка закували, Через подвір'я провели, У автозак запакували І до звіринцю повезли. Та й засадили його в клітку... Всім на показ... Зокрема - діткам ! Щоб дітки знали, що хижак Той - вовк. І виглядить він так ! Щоб знали, хто на вас пантрує, На стежку крадькома виходить, Розмову влесливо заводить І навіть квіточку дарує. Не довіряли щоб таким - Завжди голодним й дуже злим ! Ще, любі, хочу вам сказати, Усім - великим, і малим: - У лісі можна заблукати ! Не варто в ліс ходить самим... Ніякий вовк не має знати До кого йдеш, у котру хату, Хто де працює, з ким живеш І що ти в кошику несеш... Якщо вже по стежині йдеш, То в ліс далеко не відходь, Розмов з вовками не заводь Бо злих пригод собі складеш ! Будь обережним, не хи-зуй-ся ! Затям - з чужими не спілкуйся, Чужим - не довіряй своє, Бо звірі всякі поряд є ! Фотоколаж автора 04.12.2020 - 18.05.2021 р. 31.05.2025 - 01.09.2025 р.