Життя безцінне, бо одне
У кожного з нас, люди.
Колись навік воно мине.
Це знають всі усюди.
Життя – це скарб. Ним дорожи.
Немов зіницю ока,
Його постійно бережи.
Мов стежечка широка
Та довга, в’ється все удаль,
В майбутнє, що настане,
Лишивши радість і печаль
В минулім що розтане,
Мов крига, та прийдуть нові
І думи, й почування.
Так, перші будуть в голові,
У серці – другі. Зрання,
Коли поволеньки встає
В нас сонце з небокраю,
Життя неначе постає,
Я ніби воскресаю,
Прокинувшись з нічного сну,
І сонце те вітаю
Так, як воно віта весну
В моїм коханім кра́ю.
Найбільш ціную я життя.
Його найбільш кохаю,
Бо маю думи й почуття,
Які в собі тримаю
Я саме завдяки йому.
Без нього їх не мав би
Так, як і кожен з нас. Тому,
Хай скільки не тримав би
Мене цей світ, своє життя
Я буду цінувати –
Його належно, до пуття
Щомиті проживати.
Євген Ковальчук, 13. 09. 2021
