В тенетах не розгаданості ми,
немов , бульбашки у часі літаєм,
із небуття злетіли дивами,
і тріснувши, кудись зникаєм...
У кожної своїх відтінків гра,
утіха, розпач, віра і зневіра,
своя путь в її, і своя пора,
для кожної, у всьому, своя міра...
Тендітної легкості вона,
здається, кожен вітер їй -завада,
покориться ,можливо, вишина,
та потім невідомості принада...
Буває так, що хтось собі -тягар,
нестерпного буття втомила тяжкість,
і дива не знайдеш серед примар,
і втратило життя манливу яркість...
Десь згубляться тоді усі світи,
здається, що це вирок існуванню..
Бульбашко моя, ти у вись лети,
там незнання колись знайде пізнання...
