Дорогою життя прямую.
Прямую нею без зупинки.
На ній радію я й сумую
У радісні й сумні хвилинки.
Я нею лиш вперед простую.
Назад іти немає змоги.
Життя дорогу непростую
Я все ж, хай навіть до знемоги,
Але пройду. Допоки б’ється
Ще серце в грудях, хід не спи́ню,
І лиш тоді, як розіб’ється
Життя, неначе скло, зупи́ню
Його навік. Життя дорога.
Вона у всіх лише єдина
Від неньки, даная від Бога,
Одна так, як і Батьківщина.
Життя дорога в когось довша,
Ніж в іншого, та все ж минеться,
Бо ж помремо, її пройшовши.
Зі смертю стрітись всім прийдеться,
Хай як би ми не хтіли мати
Життя дорогу неокраю.
Такою маємо сприймати
Її усі ми в ріднім краю
І за кордоном, та усюди,
Допоки ця дорога в’ється,
Допоки ще живуть всі люди,
Яким вона ж і надається.
Як довго будемо йти нею?
Ніхто із нас цього не знає.
Ітимемо ми всі землею,
Допоки серце калатає.
Допоки серце в грудях б’ється,
Життя дорога нас вестиме,
Допоки серце не розб’ється,
Мов скло, мій любий побратиме.
Євген Ковальчук, 13. 09. 2021
