Давай залишимось ніким —
Без слів, без зустрічей, без драми.
Без чатів, лайків , ком мʼяких,
Без вічних згадок між рядками.
Без “я люблю”, що не звучить,
Без марень, що могли б бриніти.
Без шансів, далі якось «поміж» жить —
Без тебе , далі з серцем гомоніти,
Давай не будемо чужі
Бути ніким напевно краще,
Бо це не біль, а рубежі
Чужими бути куди важче,
Я так втомилась все тягти,
Твої мовчання і хрести.
Твій кожен крок — чужий для мене,
Твоя любов — лиш тінь натхнення.
Я дбала, навіть у пітьмі,
Несла нас двох крізь буревій.
Та скільки можна все одній?
Мов крик до неба — в брід пустий.
Тож хай залишиться лиш ніч,
Без наших слів, без наших віч.
Давай залишимось ніким —
Як вітер. Як мовчання дим.
Я так втомилась жити в тіні,
Де ти — мов камінь на спині.
Де все мовчить, хоч мокрі вії,
І серце тоне — в крові мов в вині,
