якщо тобі
сере́д дарів
знедо́леного тво́го дня́
ввижа́ється бодай оди́н
хоч малова́́ртий то́го
зрадіти при́від
ти -
не відволіка́́йся на субо́ту
яка коли́ ще та́м прийде́́
у череді безли́ких
і напере́д забу́тих
ніц не ва́ртих
сірува́тих днів
чому тебе́ не ви́жену
зі свой'ї голови́?
бо в ній тоді не ли́шиться нічо́го
ти робиш з ме́не
криптодіама́нт
одни́м лиш ти́м
що відбива́єшся
всере́дині мене́
від мо́їх пло́ских
задубілих гра́ней
як білка в клітці
із дзерка́льним лабіри́нтом
стриба́є
за́йчик со́нячний
оптимістичний
у невесе́лому мені
су-
мно́му
що
на-
справді
ту́т тебе́ нема́-
є́
