Невже багато мені треба?
Шматочка досить буде неба.
Від сонця промінців тепленьких
До серця притулю легенько.
Яскравих квіточок в травичці,
Води прозорої ще в річці.
А також фруктів спілих з саду
До столу мати буду рада.
А ще, а ще сама не знаю...
Поважна пані, що там має?
Дивись на себе, ти ж молода,
Додала зайві, мабуть, літа.
Так ні, зізнатись мушу зразу,
Я, Осінь. Зжухлий лист покажу.
Зів'яне скоро тут вся краса,
Не вмиє більше літня роса.
Напевно стане так сумно всім,
Тоді зігріє вас теплий дім.
Який не кожен з вас вже має,
Я дуже добре про це знаю.
І цю тривалу, страшну війну...
Мабуть, на жаль її не спиню.
Лиш перемоги побажаю,
Якої вам не вистачає.
Як же хочеться, щоб ця осінь принесла нам мир!
