Світлої пам'яті Андрія Парубія, та присвячення народу українському який бореться за власну долю, волю та свободу...
Спитай себе, де брати сили,
Коли до прірви підвили,
Коли рвуть по живому жили,
Ті нескінченні вороги?
Коли вже втратив так багато,
Здавалось й нічого втрачать,
Тоді одне, - перемагати!
спаде на думку, прокричать.
Терновий шлях пройшли чималий;
Майдани, хрещення в боях,
Але навіяв хтось дурману,
На мирний йти договорняк.
Та з ким миритися зі звіром,
Який п'є кров твою сто літ?!
Через якого скрізь могили,
Й стонадцять невиправних бід!?
Ви з глузду з'їхали, панове?
Забули вже голодомор?
Як нашу солов'їну мову,
Кати поклали під "топор"!
Як наших пращурів труїли,
радянським пафосним лайном,
Як ми усі в неволі жили,
Під тим червоним знаменом!
Забули, стогін материнський?
Забули зойки діточок?
Коли вони тебе молили,
Бодай щось з'їсти, на зубок.
Ось та ціна того безсилля!
Здається все не до снаги.
Нам кажуть, - марні всі зусилля,
Усі навколо вороги.
Здавалось би замало віри,
Але ж нас ворог не зламав!
Тепер підштовхують до прірви,
Ті хто у дружбі запевняв.
А кат в безвиході лютує.
Твоя невинна ллється кров.
- "Давай підписуй мировую",
Торгаш шепоче знов і знов.
Але не купиш на базарах
Ні волі, правди чи свобод!
За це терпляче всі удари
Бере незламний мій народ!
Він бореться за власну долю.
Всіх надихає навкруги.
Ми горстка перцю, дрібка солі,
Від чого дохнуть вороги...
Ми українці! Це як даність!
Ми нація на всі часи!
Ми та ментальність та реальність,
Якою нас наш Князь хрестив!
Ми не поступимось ніколи,
Яким не був би тяжкий шлях!
На помилках вчимось та в школах,
Не йти по тих самих цвяхах.
Хтось, щось продовжує крутити,
У політичну коломуть.
А нам своє, своє робити.
Творити українську суть!
Бо кожний з нас - це є держава!
Неволя - то колючий дріт.
Без перемог не буде Слави!
А єдність наш надійний щит...
