йому було лише 33 роки, а я тримала вінок на його похороні... він був тамадою на моєму першому весіллі і не говорив мені про своє розлучення, щоб я не втратила віри у щасливий шлюб, який і так, все одно, був нещасливим... мої мрії ніхто так сильно не підтримував як він, мій друг, мій некровний старший брат... світла душа. Ні в чому не засуджую... та саме тоді я зрозуміла, що справедливості в цьому світі - немає..
гаряча кава. обпікаюсь.
"агов, мала, ну вже не плач!"
слова твої я відчуваю,
за сум думок мені пробач...
я містом ходжу, сновигаю.
проходжу думку я навкруг.
таких як ти немає, знаєш?
мій друг близький, мій друг!
ти захід сонця навесні,
без повороту каяття.
і знову линуть всі ці дні,
та вже не ті, це вже не я.
чому опав так швидко цвіт?
ти мав цвісти іще не раз!
цей світ, о боже, дивний світ!
він є насправді, чи міраж?
не хочу вірити, не можу!
ти є живий, у серці, - тут!
лиш вітер лагідно шепоче,
а що заповнить пустоту?
холодний вітер. замерзаю.
із теплим світлом летиш ти.
я жаль із вітром відпускаю
і ти мене прости-прости...
за руку вдячна і за силу,
коли підняв мене з колін.
повірив, що я маю крила,
і відпустив мене в політ.
за сцену, мужність і розмову,
яку так щиро розділяв.
за мрії, плани і промову,
за те, що вірив і літав.
і відлетів... душа витає,
весна цвіте, але у ній
лише тебе не вистачає...
бо вже у небі усміх твій.
гаряча кава. обпікаюсь.
"ну вище носа, до мети!"
остигла кава. усміхаюсь.
та ні, я плачу, ти прости...
18/04/2015, 21:42, м. Тернопіль, присвячується Андрію Голді.
