Апофіоз війни
Мов небеса осипались на душі
Чи не щодня трагедії нові
Будинкі підривають.
Тільки не еліти!
Чомусь мажорні діти - всі живі.
Маєтки паханячі не палають
І синагоги - жодна не горить.
Бог береже ... по панству ж- не стріляють!
В них і в війну щаслива, райська мить!
Садом й Гомора теж так квітували.
Війна їх не торкалася крилом!
Та якось величь і пиха назавжди впали
Бо сонце не світило під вікном!.
І правди не було.
Лише розпуста й злато.
Пиха і зло яке вони несли.
І не один раз їх
Кляла та мати. Якої долю діток продали.
Мені Содому і Гомори - все ж теж шкода.
"Мир Дому їх. " -Донині гомонять.
Але нехай вони тоді в пустелі
До скону Світу, в чужині сидять!
Нам не потрібні тут пани величні!
Дістало нас Всевидяще Ярмо!
Бог береже.
Та є іще й Всевишній!
Його у поміч Ми , Сини звемо!
Ан. БУК-СТЕФКО
