*****
Любії мої думки,
Станьте на папері
У віршовані рядки
Й відчиніте двері
Враз у надзвичайний світ
Словом, мов ключами,
Скинувши важкий весь гніт
Із душі. Ночами,
Днями змучився тягти
Я його з собою.
Прагну з вами досягти,
Думи, супокою
Внутрішнього, увійти
В світ той надзвичайний
І у ньому віднайти
Супокій звичайний,
Щастя, у якім кінця
Жодного немає.
І нехай солодка ця
Мить завжди триває;
Мить, коли я віднайду
Супокій і щастя,
Мить, в яку до них дійду,
Всі свої нещастя
Подолавши назавжди
Повністю, дощенту,
Щоби жодної біди
Жодного моменту
Я не мав, не відчував,
Доки ще триває
Те життя, що Бог надав
Через матір. Має
Кожен з нас його, однак,
Чи його цінуєм,
Проживаєм дійсно всмак
Ми чи лиш марнуєм?
Це питання кожен з нас
В певную мить ставить,
Сподіваючись, що час
Всі крапки розставить.
Та повинні ми самі
Відповідь надати,
А не у суцільній тьмі
Світом цим блукати
Без ніякої мети,
Сенсу існування
З ранку і до темноти,
З неї й до світання.
Не для того живемо
Всі ми, щоб померти,
Хай і навіть помремо,
Дочекавшись смерти.
Живемо для того всі
Ми, аби приймали
Світ у всій його красі
Й добре працювали,
Щоби лиш у щасті жить
І життю радіти
Кожну неповторну мить,
Як маленькі діти.
Так, життя нам підкида
Часом перешкоди,
Б’є підступная біда,
Завдаючи шкоди,
Та у цей нелегкий час
Руки опускати
Нам не слід, щоб повсякчас
З ними не страждати,
А щосил слід нам усім
Їх усіх долати,
Й в щасті будемо на цім
Світі проживати.
Євген Ковальчук, 08. 09. 2021
