Ясне сонечко моє,
Як же добре, що ти є
Дійсно, а не лиш у снах!
Сяєш ти у небесах,
Промені такі яснí,
Теплі, ніжні, чарівні
Шлеш до мене та до всіх
І малюєш ними сміх,
Мов художник, на устах
В нас, гіркий сум весь у прах
Спалюючи в тую ж мить.
В серденько, що стукотить,
Наче зерна, почуття
Світлі сієш. Як дитя
Мати, ти його глядиш
В той же час, коли гориш,
Грієш мило, любо так
І життя солодкий смак
Повністю даєш відчуть,
І його збагнути суть.
Світлі почуття й думки
Виникають завдяки,
Сонце лагідне, тобі
Дійсно, справді, далебі.
Ти є їхнє джерело.
Ним ти, сонечко, було
Й будеш також ним повік,
Доки не скінчиться вік
Мій життєвий в світі цім,
Що є, бо ти є у нім.
Євген Ковальчук, 07. 09. 2021
