Він лейтенант, ми з ним служили.
"Тягнули строк", нелегко жили.
Не рік чи два, ті перші кроки,
Важкий був час, чотири роки...
Його Володя, я Микола,
Були ми рівня, як ніколи...
В пустелі, від сім'ї далеко,
То вимоги були безпеки.
Роки пройшли, наче здалося,
Я дослужився, так вдалося...
Туди де був я молодим,
Де молодість пройшла як дим.
Стрів капітана при дорозі,
На перехресті чи на розі...
Пізнав, зрадів і зупинився,
Отак удало опинився...
Сідай Володя, так прийшлося,
Що нам зустрітися вдалося.
Він як сова роззявив очі,
Хоча і день, не темні ночі.
На все "Так точно", "Знать не можу",
Таке мене якось тривоже..
Кажу йому, та я ж Микола,
Навіщо нам оці "приколи".
Що трапилось, а він з досади,
В частині дефіцит посади.
А йому, таке я зможу,
Й знайти посаду допоможу.
Отак, йому я пригодився,
В його житті ще раз з'явився.
Майора він отримав враз,
Й на "подпола" прийшов свій час.
Казав, я скільки жити буду,
Тебе Миколо, не забуду.
А потім все оте десь ділось,
З Союзом в "космос" розлетілось...
І вже оте життя минулось,
А на "цивілкі" і забулось.
Гора з горою не зійдеться,
А людям то таке вдається...
Він став "крутим", в торгівлі “треться”,
Та бачу, що не зазнається...
Тай каже, в пам'яті зберіг,
Як я йому колись поміг...
Дружина й він кіоск тримають,
Із того статки добрі мають.
Джинса “крута”, сорочки й кроси,
І головне не мають зносу.
Він каже: ти приходь, по блату,
Продам що хочеш, наче брату.
Все буде клас, ну шито-крито,
А ціни добрі й не сердито....
В той час, не буду я брехати,
Прийшлося трохи бідувати.
То ми з дружиною зібрались,
І на базар отой подались.
Штани із лейбою, заклепки,
Й на мові на чужій наліпки.
Звичайно вже не торгувались,
І легко із грішми розстались.
Та й далі по тому базару,
Якогось ще найти товару.
А ще і ціни щоб узнати,
І з купленими порівняти.
Я не зрадів отій пригоді
Найвищі ціни у Володі.
Отож, коли про гроші йдеться,
Про дружбу мова не ведеться.
Із пережитого.
Сари Шаган 1991 й – Київ 1999 й.
В. Небайдужий. 2025 рік.
