***
Закостиній, моя стара душе!
Цей світ - байдужий до чужої муки.
Розігрують "святі" святий сюжет
й гидливо потім обтирають руки.
О, ці лани одвічних лицедійств!
О, ці марноти і священні ризи!
За формою життя втрачає зміст,
доходячи якоїсь горе-кризи.
А ти уперто ловишся за день,
за перший проблиск і останню свічку.
І знов болить, болить усе тебе
й з усього маху опускає вічко.
Моя стара, розлюблена душе...
А, може, і не люблена ніколи?
Бо світ такий, що грає, кривить, лже,
коли іде на невловимі лови.
Тож ти собі молись десь у кутку,
любуйся сонцем, що голубить вечір.
І сповідай тихенько павуку
свої жалі невтішено-старечі.
Він буде слухати, жалітиме, чи й ні,
коли отак присунешся до вуха.
Бо й цей павук насправді на війні -
чекає поки попадеться муха.
1.07.25 р.
