Як спекота від бід навкруги
палить нарівно ночі із днями,
пий кохання думками-ковтками,
що позбавлять тебе від жаги.
Пий, мій соколе, простору сік
крізь тумани, що пахнуть димами,
до найближчої точки між нами
в день, як погляд обох нас обпік.
Пий солодкого дихання звук,
що звивається змійкою в тілі,
до глибин, де ми вдвох захмелілі
червонієм від дотику рук.
Пий мій шепіт у спогаді…
Пий,
як утратив етер дар єднання,
Дотик вітру – це я…
А мовчання –
оберіг твоїм снам, вартовий.
Ти до хвилі найвищої спий
кожну краплю моєї надії,
щоб, минувши безвихідь стихії,
вдвох пили ми наш всесвіт новий
2023 р.
Ілюстрація до вірша - з інтернету
