Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: О. Хвечір.: ПОВІТРЯНА ТРИВОГА :КОЛИ ТИША ДЗИЖЧИТЬ - ВІРШ

Розбилась кімната. Шиби — дном догори, висипались з рам, плине у вікнини порожню́. Червоне квіття металу на рогу цвіте. Всякий ліпесток — пронизливий свист. Він розрізав хмари, буцім кубовий папір, і час згустився, Як липець у горлі. Ді́ди* під ліжком — слимаки без черепків, повзуть до раковини бетону холодної й глухої. Подушка в роті. Вік — під підлогою. Пальці пускають коріння у цегли ріняк. Серце — перевернутий часомір кульки котяться кожної кости в пустоту. Над містом — велетень з бездумними очицями. Його кроки — це гул у маслаках фундаментів. Він дихає чорним куривом минулих пожеж, а в ладусях — гнізда з крилатих каменів. Його тінява — карта зірваних дахів, де жаден вибух — комета в чорнилі. Синяві екрани в долонях — світляки в пугариках, кидають тіні-павуки на стіни сховища. Тяжке повітря, ніби з плюмбуму желе, його ковтаєш, а воно росте клубком у глотці, Стає свистком, що вічно завис в атмосфері, Натягнутим шнуром між би́нями**небозводу. Ти — кристал тремтячих секунд, заморожений видох у тісній бляшанці темряви. Над головою — танчик розпеченого птаства, їхні крила — блискавки в елаїні***. Вони сіють зерна вогню у вікон сади, де плодоносять деревини з чорного пломеню. Тиша впала, мов штора важка, Але сирена — це пружина затиснута в скроні. Вона дзижчить, навіть, коли мовчить, Тоненький дріт, що везе у кістки небовид. І кожда клітина пам'ятає політ палених птиць повз скельце зі снів… *Дід - перен., розм. Те саме, що тінь. **Би́ень(діал.) - мн. бині, зуб. *** Елаїн(заст.) - олія. Від лат. oleum.