На ранок знову дим, померлих тіні.
Руїни замість вулиць та домів.
Роками ми не живемо у мирі —
Це світ, де ненависть панує замість слів.
Живі кричать, та їх ніхто не чує.
Світ не спиняє споконвічне зло.
Правда померла там, де сила все руйнує.
Душі безмовно плачуть й звуть добро.
А що сказати дітям про майбутнє?
Коли немає карт і берегів.
Цей світ навчився жити з цим паскудством —
Байдужість стала мовою богів.
Вони ведуть війну, не знаючи причини,
Лиш марять славою забутою в крові.
Та з кожною убитою дитиною
Їх душі розсипаються в пітьмі.
Вони вбивають нас, але самі вмирають.
Їх ненависть руйнує цілий світ.
Добро у кожнім з нас, його не вибирають.
В кожній душі хай світло оживе!
