Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Краплі волошкового меду - ВІРШ

Трамвай запашного літа Стукотить по чужій вулиці Янголів В самотині – рікою буття – в самотині Порожній, наче руїна крику волошок, Бо це місто – притулок позичений Заблукалої Еврідіки-невдахи, Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо, Бо слова загубилися, а туніка на шмати, Бо на полі Еагра лишились одні колючки – Нетреби та терену, а шлях надто кручений, Занадто притрушений пилом зірок. Трамвай запашного літа (Не того, що з літописів, а трояндового) Прямує між кам’яницями міста кіконів, Що зводили його з білого каменю, Розчиняли його в повітрі, як шал Розчиняли менади в крові винограду. Трамвай прямує крізь пахощі – На площу нещадної спеки, Де флейти співають пеан Геліадам І про майбутнє мовчать (Бо вони не пророки і не оракули, А лише уламки мудрості). Трамвай запашного літа, Що прикрашений незабудьками (Кольору пурпуру з островів собачих) Прямує між кам’яних облич сенсу, Днів, що його втратили, офіруючи Кроносу Мед тракійських глиняних вуликів, Які ліпили старі сурмачі та рапсоди – Останні, що пам’ятали Забуту істину Сонця. Синьоокий водій трамваю запашного літа Марно виглядає фіалкокосих пасажирок – Сестер Харакса, громадянок острова, На якому стоїть Мітилена.