Мій друже, плаче дощ з тобою, плаче.
Відчую біль від сліз твоїх гірких.
Ні вибачень не треба, ні пробачень.
Мені б твій чуб погладити хлоп'ячий.
Не має там нічого більше значень,
Де миті переходять у віки.
І зорями зливаються у вічність.
В ній кожен, хто пішов, запломенів.
Тебе словами, знаю, не утішу.
Та сам побачиш зірку яскравішу,
Коли просохнуть сльози чоловічі.
...
Твій сум на плечі крапає мені.
Щемно, чуттєво. 