3
Аскольд звільнитися рудому допоміг,
Подав води, відвів подалі від усіх,
А той вклонився лірнику учтиво:
- Не варто сподіватися на диво!
Тобі я непомірно вдячний, брате,
Що намагався мою шкуру врятувати!
Але з конем навипередки бігти,
То все одно, що лисого постригти!
- Не опускай хвоста раніше часу, коте,
Ми порівняєм шанси також, ти не проти?
А хочеш вір мені, а хоч не вір,
Є в мене один хитрий еліксир…
Ти чув про нього, ще напевно змалку,
Це – сльози неназваної русалки!
Якщо померла дівчинка-дитина,
До того, як відбулися хрестини,
Або маленьку матінка приспала,
Або з утроби мертвою дістали,
То після смерті ось таке дитя,
Русалкою буде на все життя!
Продовж семи років вони ростуть,
А потім вже чаклунками стають.
І ось, Купальської ясної нічки,
Русалки з іменем стрибають біля річки,
Через розкладене на березі багаття,
В своїх прозорих сніжно-білих платтях,
А безіменні все сумують і не скачуть,
На коси сиплять попіл й гірко плачуть.
Ті сльози, чарівницями пролиті,
Спроможні будь-кого перевтілити,
Потрібно лиш краплинку в рота взяти,
І ким ти хочеш бути – загадати,
А потім сплюнути під ноги на дорогу,
І знову станеш тим, ким був до цього.
Але боронь Господь в лиху годину,
Ковтнути це чар-зілля всередину!
Залишишся на вік у тій личині,
В яку перетворився нині!
- Аскольде, брате, це хіба можливо?
Якщо це так, це найдивніше диво!
Я чув про це, як був маленьким,
Але вважав, що то лиш побрехеньки.
Я теж вважати це неправдою волів,
Допоки сам русалку не зустрів,
Я допоміг їй одну справу уладнати,
Вона дозволила сльозинок назбирати…
По цих словах в Аскольдовій долоні,
З’явився еліксир у чорному флаконі,
Якого кілька крапель золотих,
Потрапили в баклагу до води.
- Ну, все! Тепер зосталося обрати,
Ким тобі, котику, належить стати.
Згадав я тут стареньку небилицю,
Про рака річкового і лисицю…
Аскольд ту казочку коту переповів,
Про те, як рак лисицю обдурив.
- А той у відповідь: - Ідея не плоха,
Але не рак мені потрібен, а блоха!
Блохою стану, ну а далі…
Не будемо вдаватися в деталі!
Ну, от і все! На тому порішили!
Баклагу щільно корком затулили,
І повернулися під дуб, де князь чекав,
Бо час на відпочинок вже минав.
Далі буде...
