А твоє серце красиве було
Наче синьо - жовтий стяг.
І мріями, як сад весни цвіло...
Ти ходив...Літав, як птах....
А тобі двадцять п'ять назавжди
В пам'яті будеш цвісти весною.
На цій землі залишив сліди...
Віддав життя, в цім жорстокім бою.
Завжди будеш молодий козак
А кольору неба - твої очі.
Де пролив кров ,там зацвіте мак
У мамині сни прийдеш уночі.
Тобі клоняться старі дуби
Край доріг віддають шану до ніг.
Впадеш дощем з краплі роси
Зацвітеш первоцвітом до ніг.
''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''
О, ні, то не грім вдарив з чорних - чорних хмар
Не блискавиця розколола небо на двоє.
Це ворожі ракети завдають вбивчий удар,
Косить смерть людські життя звірячим боєм.
Заплакала весна дощем наче слізьми,
Умиває рани синочка на полі бою.
Тут стояли стіною тримали небо сини...
Віддали життя за нашу з вами волю.
Посивіло небо від спалаху ракет,
Задихається у диму від пожарищ війни.
У вирвах земля стогне від болю - свисту шахед,
Почорніла згорає до тла - руїни .
Злітають соколи у сині небеса
І один за одним згасають неначе зорі.
Ще вчора ,як у дубочків була їхня краса...
Стоїть мати над труною і мліє у горі.
Мати щодня ходить на могилу сина,
Пробиває до нього стежки крізь заметілі .
Промовляє до нього, щебече, як пташина...
І носить квіти троянди білі - білі.
