тихий вечір місячна доріжка
тліє в річці мов думки вві сні
світ не дійсність може зовсім трішки
як торішнє листя навесні
в полі тиша спрагла й невимовна
дзенькіт кіс у пам’яті бринить
гасне зірка у вселенських жорнах
вечорова поночіє мить
Місяць хилить келих над вербою
зорі мов закуска на воді
і душа між ними і собою
гибіє між зараз і тоді
не питаю що там далі буде
хай пливе як хмара угорі
а внизу що поруч сірі люде
збудяться у вранішній порі
не шукають хай чогось в промовах
все що справжнє ніжно мовчазне
гомін стихне і воскресне знову
світ мовчить про те що не мине
***
