Загинув краще б у бою,
Щоб Землю захистить свою,
Тай так попав би в потойбіччя,
Аж раптом - трапилось неміччя.
Воно як грім, чи гул снаряда,
Раптово, наче канонада...
Звалилося, й ба-бах, огріло,
Таке от невесело діло...
Немає навколо нікого,
Один, не прийде допомога....
Хоча, брешу – слова підтримки,
На щирі схожі, не “ужимки”.
А може й так, щоб не змовчати,
Й кінця чийогось дочекати...
Ще скажуть, що пішов на ліки,
То і пропав тоді на віки...
Отож, лихої долі бійся,
І сам на себе лиш надійся .
Я й сам не хочу - хтось побаче,
Оце моє предсмертя наче.
Тож поки зможу- постою,
І до кінця все ж достою.
Катетер десь - а ріже очі,
І ще страшніші стали ночі,
А вдень усе нікчемно й тихо,
Ото таке звалилось лихо.
Воно Те - може бути “рак”,
А може зовсім інший знак.
Хоча для чого це виття,
За рік чи два ще прожиття ?
Он Молоді, багато гинуть,
А тут старого в землю кинуть.
А як сказав колись поет,
Усе влаштує пістолет.
Прожив, бувало, що і грішно,
Тож і пішов під землю смішно.
Я наче знав і з цим згодився,
Усіх простив й перепросився.
Життя прожив - боргів не мав,
Чим міг, усім допомогав.
Наплів мабуть мішків сім вовни,
І всі наполовину повні.
Із невеселого сьогодення.
11.06.2025 року.
Зворушливе, душевне одкровення... 
Дякую.